Еґвейн поклала руку Найнів на рукав.
— Дозволь мені поговорити з ним, Найнів, наодинці.
— Та будь ласка. Найкращі з чоловіків не набагато кращі за приручене кошеня. — Після паузи Найнів додала, наче звертаючись до себе: — Та все ж таки найкращі з них варті того, аби спробувати їх приручити.
Еґвейн, ідучи вслід за Нісурою в коридор, похитала головою. Ще якихось пів року тому Найнів ніколи б не сказала такого. Ніколи їй не вдасться приручити Лана. Думки її повернулися до Ранда. Налякав усіх, он як?
— Приручити його? — пробурмотіла вона. — Якщо він у своєму віці ще не навчився поводитися, як годиться, я йому покажу, де раки зимують.
— Інколи це саме те, що треба, — підтакнула Нісура, поспішаючи за Еґвейн. — Чоловіки ніколи не бувають по-справжньому вихованими, доки не одружаться. — Вона скоса позирнула на Еґвейн. — А ти збираєшся заміж за лорда Ранда? Не хочу пхати носа в чужі справи, але ж ти їдеш до Білої Вежі, а Айз Седай рідко беруть шлюб... узагалі не беруть, тільки деякі із Зеленої Аджі, так я чула... і то таких небагато... отож...
Еґвейн знала наперед усе, що та скаже. На жіночій половині вона чула розмови про найвідповіднішу дружину для Ранда. На початках це викликало в неї напади ревнощів та гніву. Він був обіцяний їй чи не змалку. Але тепер вона збирається стати Айз Седай, а він став тим, ким він є. Чоловіком, котрий може направляти. Вона могла би з ним одружитися. І дивитися, як він божеволіє, дивитися, як він вмирає. І зупинити це можна було би лише в один спосіб — вгамувати його. Я не можу так із ним вчинити! Не можу!
— Не знаю, — сумно відказала вона.
Нісура кивнула.
— Ніхто не збирається розбишакувати у чужому маєтку, але ж ти їдеш до Вежі, а з нього може бути добрий чоловік. Після належного виховання. Аж ось і він.
Жінки скупчилися біля входу на жіночу половину з обох боків арки і спостерігали за трьома чоловіками, що стояли біля входу. Ранду, з мечем на перев’язі поверх червоного камзола, заступили шлях Аґельмар та Каджин. Обидва вони були без мечів; навіть після того, що сталося минулої ночі, жіноча половина залишалася жіночою половиною. Еґвейн зупинилася за спинами жінок.
— Ви розумієте, чому вам не можна увійти? — говорив Аґельмар. — Я знаю, що в Андорі інші звичаї, але ж ви розумієте?
— Я не збирався заходити, — Ранд говорив так, наче пояснював це вже аж ніяк не вперше. — Я сказав леді Нісурі, що мені треба побачитися з Еґвейн, а вона сказала, що Еґвейн наразі зайнята і я повинен чекати. І я погукав її від дверей. Я не намагався увійти. А вони всі так визвірилися на мене, наче я назвав Морока на ім’я.
— У жінок свої звичаї, — промовив Каджин. Він був високим чоловіком як на шайнарця, майже такого ж зросту, як Ранд, худорлявий, із землистим обличчям і вугільно-чорним «оселедчиком» на потилиці. — Вони ухвалюють правила для жіночої половини, а ми їх дотримуємося, навіть якщо вони безглузді. — Багато хто з жінок обурено звів брову на ці його слова, і він поспіхом відкашлявся: — Якщо ви бажаєте поговорити з однією з жінок, то повинні написати цидулку, а вони передадуть її, коли вважатимуть за потрібне. А до того часу ви мусите чекати. Так у нас ведеться.
— Я повинен її побачити, — вперто сказав Ранд. — Ми незабаром їдемо. Я не проти поїхати і раніше, але мушу побачити Еґвейн. Ми повернемо Ріг Валіра і кинджал, і на цьому кінець. Кінець цьому всьому. Але я хочу побачити її, перш ніж поїду.
Еґвейн спохмурніла. Слова Ранда здалися їй дещо дивними.
— Не треба так гарячкувати, — зауважив Каджин. — Ви з Інґтаром або знайдете Ріг, або ні. Якщо ні, його поверне хтось інший. Колесо плете так, як воно само бажає, а ми лише нитки у Візерунку.
— Не дозволяйте Рогу заволодіти вами, Ранде, — промовив Аґельмар. — Він може запанувати над чоловіком — я знаю, що може, — а це не годиться. Чоловік повинен прагнути виконати свій обов’язок, а не зажити слави. Те, що має статися, станеться. Якщо Ріг Валіра має засурмити на боці Світла, так воно і буде.
— Он ваша Еґвейн, — сказав Каджин, помітивши її.
Аґельмар роззирнувся навкруги і кивнув, побачивши дівчину поряд із Нісурою.
— Залишаю вас у її руках, Ранде аль’Торе. Пам’ятайте, тут закон — її слово, а не ваше. Леді Нісура, не будьте занадто суворі з цим юнаком. Він лише хотів побачитися зі своєю дівчиною, і він не знає наших звичаїв.
Еґвейн підійшла вслід за Нісурою, котра прокладала їй шлях крізь юрбу жінок. Нісура привітала Аґельмара та Каджина, коротко кивнувши їм; Рандові вона підкреслено не вклонилася.
— Лорде Аґельмаре. Лорде Каджине. — Голос її звучав суворо. — Дотепер він уже мусив би вивчити наші звичаї, але він уже надто великий, аби я могла всипати йому ляпанців, тому хай із ним розбереться Еґвейн.
Аґельмар по-батьківському поплескав Ранда по плечі.
— Ось бачите, ви з нею поговорите, хоч і не зовсім так, як вам хотілося. Ходімо, Каджине. Нам ще треба багато за чим наглянути. Амерлін і далі наполягає, щоб...
Його голос завмер, коли обидва шайнарці зникли вдалині. Ранд залишився стояти, дивлячись на Еґвейн.
Дівчина усвідомила, що всі жінки й надалі спостерігають за ними. За Рандом і за нею також. Чекають, хочуть побачити, як вона вчинить. Отже, я мушу дати собі з ним раду, так?
Проте вона відчувала, як лине до нього її серце. Йому слід було би розчесатися. На його обличчі — гнів, виклик, а ще втома.
— Ходімо зі мною, — кинула вона.
Коли він пішов коридором поруч із нею геть від жіночих покоїв, за спинами у них піднявся приглушений гомін. Ранд, схоже, боровся з собою, підшукуючи слова.
— Я чула про твої... подвиги, — промовила вона нарешті. — Минулої ночі гасав жіночою половиною з мечем наголо. Заявився з мечем на авдієнцію до Престол Амерлін. — Він не відповідав жодним словом, тільки крокував поруч, дивлячись у підлогу з-під насуплених брів. — Вона не... вона тобі нічого не заподіяла? — Вона не могла змусити себе запитати, чи його не вгамували, та й він аж ніяк не виглядав вгамованим. Але ж вона не знала, як виглядають чоловіки, коли їх вгамують.
Він аж смикнувся.
— Ні. Вона не... Еґвейн, Амерлін... — Він похитав головою. — Вона не зробила мені нічого поганого.
У неї було відчуття, наче він збирається сказати їй щось геть інше. Зазвичай їй не раз вдавалося вивідати те, що він намагався від неї приховати, але коли він ставав по-справжньому впертим, легше було би голіруч цеглини зі стіни виколупати. Висновуючи з того, як він стиснув щелепи, упертішим, ніж зараз, він ще ніколи не був.
— А що їй було треба від тебе, Ранде?
— Нічого особливого. Та’верен. Хотіла подивитися на та’верена. — Він опустив очі на дівчину, й обличчя його пом’якшало. — А ти як, Еґвейн? З тобою все гаразд? Морейн сказала, що все буде добре, але ти була такою непорушною. Спершу я злякався, що ти померла.
— Бачиш, я не померла. — Вона розсміялася. Вона не могла пригадати, що трапилося після того, коли вона попросила Мета спуститися з нею до підземної в’язниці, аж до тієї миті, коли вранці прокинулася у своєму ліжку. Зважаючи на почуте про події тієї ночі, вона майже тішилася тим, що нічого не може пригадати. — Морейн сказала, що залишить мені головний біль на згадку про мою дурість, якщо їй удасться зцілити мене лише частково, але їй не вдалося.
— Я ж казав тобі, що Фейн небезпечний, — буркнув він. — Казав, але ти не хотіла слухати.
— Якщо ти хочеш розмовляти у такому тоні, — твердо сказала вона, — я віддам тебе Нісурі. Вона розмовлятиме з тобою по-іншому. Коли один чоловік останнього разу намагався силоміць прорватися на жіночу половину, він місяць простояв по лікті в мильній воді, допомагаючи прати жіночу білизну, а він лише хотів розшукати свою наречену і встряг у суперечку. У нього принаймні вистачило клепки не вдиратися туди з мечем. Одне Світло знає, як вони вчинять з тобою.
— Усі хочуть щось зі мною вчинити, — огризнувся він. — Всі хочуть мене якось використати. Але я не дозволю себе використовувати. Щойно ми знайдемо Ріг і Метів кинджал, я ніколи більше не дозволю себе використовувати.