Домон схопився на ноги.
— Підіймай команду, Ярине. Розшукай усіх і скажи, що «Спрей» відчалить, щойно на борту буде достатньо людей, аби ним керувати. — Запхавши пергамент у кишеню куртки, він схопив мішечок із золотом та підштовхнув помічника в напрямку дверей. — Витягай їх, Ярине, хай де вони позасіли. Кожного, хто не встигне, я полишу стовбичити на причалі.
Давши Ярину штурхана, аби змусити його бігти, він широким кроком попрямував до порту. Навіть ті грабіжники, що розчули дзвякання в його гаманці, трималися осторонь, бо він ішов так, як іде людина, що зважилася на вбивство.
Коли він дістався «Спрея», деякі матроси вже підіймалися на борт, а ще більше неслося стрімголов, ляпаючи босими п’ятами по кам’яному причалу. Він не ділився з ними своїми підозрами щодо того, хто саме його переслідує, більшість навіть не здогадувалися, що його хтось переслідує, зате вони знали, що Домон робить прибуткові рейси і, як водиться серед ілліанців, справедливо ділить прибуток з командою.
«Спрей» мав вісімдесят футів завдовжки, дві щогли і досить широку палубу, аби розміщати вантаж не лише в трюмах. Попри те, що Домон сказав кайренцям — якщо то були кайренці, — він сподівався, що «Спрей» може йти і по глибокій воді. Море Штормів улітку не таке бурхливе.
— Доведеться ризикнути, — пробурмотів він і спустився до своєї каюти.
Кинувши торбинку з грішми на тапчан, принайтовлений до корпусу судна, як і все на кораблі, він витяг із кишені пергамент. Засвітивши ліхтар, що звисав з вертлюга над головою, взявся вивчати запечатаний документ, вертячи його в руках так, наче сподівався прочитати, не розпечатуючи. У двері постукали, і Домон захмурився:
— Заходь.
До каюти просунув голову Ярин:
— Усі на борту, крім трьох. Тих я не знайшов. Але я попередив кожну таверну, кожне гральне кубло і кожен бордель у кварталі. Вони будуть на борту раніше, ніж засіріє достатньо, аби відчалити до верхів’я.
— «Спрей» виходить зараз. У море. — Домон не став слухати протестів Ярина щодо темряви, припливів і того, що «Спрей» не розрахований на морські хвилі. — Годі! «Спрей» може пройти мілини навіть при найнижчому відпливі. А хіба ти забув, як кермувати по зірках? Виводь корабель у море, Ярине. Виводь негайно, і повертайся сюди, коли будемо за молом.
Помічник вагався, адже Домон завжди був особисто присутній на палубі під час складних маневрів з вітрилами і віддавав накази, а вивести «Спрей» серед ночі у відкрите море потребуватиме саме таких маневрів, незалежно від того, яка в нього углибка. Тоді Ярин кивнув і вийшов з каюти. За кілька секунд Домон почув, як Ярин горлає, віддаючи накази, і по палубі у нього над головою швидко затупотіли босі п’яти. Він ні на що не звертав уваги, не звернув уваги навіть на те, як накренився «Спрей», підхоплений відпливом.
Урешті-решт Домон відкинув заслінку ліхтаря і встромив ніж у вогонь. Пішов дим, це вигорала олія, що потрапила на ніж. Проте Домон не дав ножу розпектися до червоного, а, відсунувши вбік карти, притиснув щільно до столу складений пергамент і повільно підвів гаряче сталеве лезо під (ургуч печатки. Верхня згортка пергаменту припіднялася, і Домон зазирнув усередину.
Це був простий документ, що не мав ані преамбули, ні звернення, але коли капітан Домон його прочитав, його пройняв холодний піт.
Пред’явник цього є Другом Морока, якого розшукують у Кайрені за вбивства та інші мерзенні злочини, найменший з яких — крадіжка у нашої Персони. Закликаємо вас схопити цього чоловіка, разом з усім майном, що є в його розпорядженні, з особистими речами включно. Наша довірена особа явиться забрати те, що він вкрав у Нас. Все інше його майно, за винятком того, що належить нам, буде залишено вам як винагорода за його затримання. Самого ж підлого злочинця треба повісити негайно, аби він припинив плямувати світло своєю злочинністю, породженою Тінню.
Під підписом красувалася ще одна червона сургучева печатка з відбитком кайренського сонця на своєму сході та п’ятьма зірками Дому Раятін.
— Захисник Драконової Стіни, бабця моя старезна, — каркнув Домон. — Це ж вистачає нахабства у людини й понині так себе йменувати.
Він уважно вивчив печатки та підпис, тримаючи лист біля ліхтаря, носом ледь не торкаючись пергаменту, але в перших не знайшов жодної вади, а щодо другого, то він і гадки не мав, як виглядає рука Ґалдріана. Якщо це не власноручний підпис короля, міркував він, тут хтось мав добряче постаратися, щоби підробити закарлючки Ґалдріана. Хай там як, а це не мало великого значення. У Тірі цей лист в руках ілліанця негайно призведе до смертного вироку. Як і в Меєні, що перебуває під сильним впливом Тіра. Наразі війни не було, і кораблі вільно заходили до портів усіх держав і виходили з них, але в Тірі не відчували сильної любові до ілліанців, і навпаки. А тут такий чудовий привід.
Якусь мить він роздумував, чи не запхати цей пергамент у полум’я ліхтаря — небезпечно мати при собі такий документ, хоч у Тірі, хоч в Ілліані, та й у будь-якій країні теж — але зрештою він акуратно засунув його у тайничок поза своїм письмовим столом, що був прихований панелькою, яку лише він умів відкривати.
— Значить, з особистими речами включно, так?
Він колекціонував старовинні речі, наскільки це дозволяло йому життя на кораблі. Те, що не міг купити, зважаючи на ціну чи габарити, колекціонував теж — у своїй пам’яті. Усі ці пам’ятки давно минулих часів, ці дивовижі, розсіяні світом, що вперше покликали його ступити на борт корабля, коли він був ще хлопчиськом. Під час останньої подорожі він додав у Марадоні ще чотири речі до своєї колекції, і саме тоді його й почали переслідувати Друзі Морока. А через якийсь час до них долучилися ще й траллоки. Він чув, наче Біломостя випалили до цурки, щойно він відплив звідти, а ще ходили чутки, нібито там бачили мерддраала і траллоків. Усе це разом узяте потроху переконало його, що незрозумілі речі, які відбуваються навколо нього, не є виплодом його уяви, і коли йому вперше запропонували вигідну оборудку, він уже був насторожі. Надто великі гроші пропонували за звичайнісінький рейс до Тіру, і надто непереконлива легенда супроводжувала цю пропозицію.
Порившись у скрині, він витяг і виклав на стіл те, що придбав у Марадоні. Світляний жезл, пам’ятка Епохи Легенд, як принаймні стверджував продавець. Звісно, тепер уже ніхто не знає, як їх виготовляли. Дуже дорога штуковина й рідкісніша за чесний магістрат. На вигляд це був звичайнісінький скляний жезл, трохи товщий за великий палець Домона і трохи коротший, ніж його рука від кисті до ліктя; та варто було потримати його в руці, як він починав світитися яскравіше за ліхтар. Ці світляні жезли були крихкими, наче скло; він ледь не втратив «Спрей» у пожежі, коли випадково розбив перший із придбаних жезлів. А ще невеличка, потемніла від часу фігурка чоловіка з мечем, вирізьблена зі слонової кістки. Чолов’яга, у якого він її купив, казав, що варто потримати її достатньо довго, і ти відчуваєш тепло. Домону тепло відчути не вдалося, як і матросам, яким він давав її потримати, але вона була старовинна, а для Домона цього було достатньо. Череп кішки, що за розмірами не поступився би лев’ячому, такий древній, що перетворився на камінь. Але у жодного лева не могло бути таких ікол, ледь не бивнів, у фут завдовжки. І масивний диск, завбільшки як чоловіча долоня, наполовину білий, а наполовину чорний, розділений на кольори хвилястою лінією. Власник крамнички у Марадоні стверджував, що він походить з Епохи Легенд, хоча був упевнений, що бреше. Проте Домон лише трохи поторгувався, перш ніж заплатити, бо він упізнав те, про що й гадки не мав продавець: стародавній символ Айз Седай, старіший за Світотрощу. Без сумніву, небезпечна річ для зберігання, але й не така, від якої може відмовитися людина, залюблена в старовину.