Розділ 12
Вплетені у Візерунок
Еґвейн услід за Найнів поспішала до гурточка Айз Седай, що обступили кінний паланкін Престол Амерлін. Її бажання дізнатися, через що зчинилася така буча в фортеці Фал Дари, переважило навіть тривогу за Ранда. Наразі вона нічим не могла йому допомогти. Бела, кошлата кобила Еґвейн, стояла поряд із кіньми Айз Седай, там же був і жеребець Найнів.
Охоронці оточили Айз Седай і паланкін сталевим колом — руки на ефесах мечів, очі гострими поглядами обшарюють усе навкруги. Вони утворили острівець відносного спокою серед внутрішнього двору фортеці, де між переляканих мешканців цитаделі все ще бігали шайнарські солдати. Еґвейн проминула коло Охоронців попліч Найнів — ті лише окинули їх поглядом і пропустили; адже всім було відомо, що ці дві жінки вирушають разом із Амерлін. Доєднавшись до юрби навколо паланкіна, вони почули з розрізнених перешіптувань про стрілу, котра прилетіла ніби з нізвідки, і про те, що стрільця ще не впіймали.
Еґвейн заклякла на місці, широко розплющивши очі, настільки шокована, що навіть не помічала Айз Седай навколо себе. Замах на Престол Амерлін! Таке навіть у голові не могло вкластися.
Амерлін сиділа в паланкіні з розсунутими завісами, і дірка на її рукаві з плямою крові навколо притягувала всі погляди. Сама ж вона дивилася вниз на лорда Аґельмара, який стояв поряд.
— Ви знайдете того лучника або ж не знайдете, сину мій. Так чи інак, а справи мої в Тар Балоні є невідкладними, не менш невідкладними, ніж пошуки, на які вирушив Інґтар. Тому я їду негайно.
— Але ж, матінко, — протестував Аґельмар, — цей замах на ваше життя все змінює. Ми й досі не знаємо, хто підіслав убивцю і навіщо. Дайте мені одну годину, і я надам вам лучника і відповіді на всі питання.
Амерлін розсміялася, але геть невесело.
— Щоби спіймати цю рибку, вам знадобиться хитріший гачок чи волок із густішими чарунками. Коли лучник опиниться у ваших руках, буде вже пізнувато для від’їзду. Є стільки охочих побачити мене мертвою, що смішно надто перейматися саме цим випадком. Можете надіслати мені звістку про те, що вам удасться знайти — якщо вам удасться знайти хоч щось. — Вона обвела поглядом вежі, що дивилися на внутрішній двір, гурдиції та балкони для лучників, які все ще були переповнені притихлим людом, наразі мовчазним. Стріла мала вилетіти десь звідти. — Гадаю, цього стрільця вже немає в Фал Дарі.
— Але ж, матінко...
Жінка в паланкіні різким жестом обірвала його, поклавши край дискусії. Навіть лорд Фал Дари не міг надто тиснути на Престол Амерлін. Її погляд зупинився на Еґвейн і Найнів, погляд пронизливий, і Еґвейн здалося, що та бачить усе, що вона воліла би тримати у таємниці. Вона ступила крок назад, тоді опанувала себе й присіла в реверансі, не знаючи, чи правильно вчиняє; ніхто ніколи не розповідав їй про вимоги етикету під час зустрічі з Престол Амерлін. Найнів стояла прямо і відповіла Амерлін поглядом на погляд, але намацала руку Еґвейн і міцно стиснула її — втім, дівчина зробила так само.
— Отже, це і є ті дві твої дівчини, Морейн, — промовила Амерлін. Морейн ледь помітно кивнула, а інші Айз Седай повернулися, щоби глянути на двох жінок із Емондового Лугу. Еґвейн перехопило дух. Вони всі так дивилися на неї, наче вони щось знали, знали щось невідоме іншим людям, і неможливо було зрозуміти, що ж саме вони знають. — Так, я бачу гарну іскру в кожній із них. Але що з цих іскор розгориться? Ось у чому питання, чи не так?
У Еґвейн пересохло в роті. Вона згадала, як майстер Педвін, тесля в її рідному селі, дивився на свої інструменти — Амерлін схоже приглядалася до них із Найнів. Цей знадобиться для цього, а он той — для іншого.
— Нам час їхати, — кинула Амерлін. — На коні. Ми з лордом Аґельмаром можемо сказати одне одному все, що потрібно, без того, щоби ви витріщалися на нас, роззявивши рота, наче послушниці у свій вільний день. На коні!
За її командою Охоронці кинулися до коней, не припиняючи пильнувати, а Айз Седай, усі, крім Леане, легко і граційно рушили до своїх коней. Еґвейн та Найнів теж розвернулися йти, а за плечем Аґельмара в цю мить виник прислужник зі срібним кубком. Аґельмар узяв кубок, ховаючи жаль у кутиках рота:
— Разом із цим кубком з моїх рук, матінко, прийміть побажання щасливої дороги і цього дня, і кожного...
Еґвейн не почула того, що казав він далі і що відповідала Амерлін; вона вже сідала на Белу. Доки вона вмостилася в сідлі, плескала по шиї свою кошлату кобилку, розправляла спідниці, паланкін уже рушив до розчиненої брами. Коні, що його несли, йшли без вуздечок і поводів. Леане скакала поряд із паланкіном, обіперши патерицю об стремено. Еґвейн і Найнів зайняли місце позаду паланкіна разом із Айз Седай.
Захоплений рев натовпу, що вишикувався на міських вулицях вітати процесію, притлумив навіть грім барабанів і голосіння сурм. Колону очолювали Охоронці. А попереду вітер метляв прапором з емблемою Білого Пломеню. Охоронці їхали й обіч Айз Седай, стримуючи людську юрбу. Стрункі лави лучників та списників замикали колону. Коли колона витяглася з міста й повернула на південь, сурмачі змовкли, проте відгомін вітального шуму від міста все ще накочувався хвилями. Еґвейн часто озиралася назад, аж доки мури та вежі Фал Дари сховалися за пагорбами та верхівками дерев.
Найнів, що скакала поряд із нею, похитала головою:
— З Рандом усе буде гаразд. Він із лордом Інґтаром та ще двадцятьма воїнами. В усякому разі зараз ти йому нічим не допоможеш. Ми з тобою нічим не допоможемо. — Вона позирнула вбік, туди, де скакала Морейн; її елегантна біла кобила та високий чорний жеребець Лана утворювали незвичну пару, що виділялася серед інших. — Поки що.
Колона поволі повертала на захід, і рухалась вона не дуже швидко. Шайнарськими пагорбами піхотинці навіть у напівобладунках не могли ні йти швидким кроком, ні тримати довго заданий темп. Але колона все ж таки намагалася просуватися якнайшвидше.
Ставали табором пізно ввечері. Амерлін дозволяла зупинятися лише при останньому світлі, якого заледве вистачало, щоби напнути шатра — білі куполи з пласким верхом, в яких ледь можна було випрямитися. В одному шатрі розміщалися по дві сестри з однієї Аджі, а для Амерлін та Хранительки ставили окремі шатра. Морейн ділила шатро з двома сестрами з Блакитної Аджі. Солдати спали на землі у власному таборі, а Охоронці — загорнувшись у ковдри, біля шатер тих Айз Седай, з якими були пов’язані. Шатро, яке розбивали для Червоних сестер, виглядало напрочуд самотнім, оскільки біля нього не ночувало жодного Охоронця, а біля шатра Зелених, навпаки, панувала атмосфера веселощів — ці дві Айз Седай засиджувались до глупої ночі, теревенячи з чотирма Охоронцями, що подорожували з ними разом.
Лан прийшов якось до шатра, яке ділили Еґвейн і Найнів, викликав Мудриню, і вони трохи відійшли вбік. Еґвейн намагалася підглянути за ними крізь полог. Вона не могла розчути їхньої розмови, а побачила лише, як Найнів раптом спалахнула гнівом, кинулася до шатра, загорнулася в ковдри і взагалі відмовилася відповідати на розпити Еґвейн. Дівчині здалося, ніби щоки у Мудрині були мокрі, хоча та й прикрила обличчя кутиком ковдри. Лан довго ще стояв у темряві та дивився на шатро, а тоді пішов геть. Більше він до їхнього шатра не підходив.
Морейн до межиріченок не наближалася, лише кивала головою, коли проходила повз. Усі денні години вона витрачала на розмови з іншими Айз Седай, з усіма, крім Червоних, заради чого відкликала їх по одній і їхала з ними поряд трохи осторонь колони. Впродовж дня Амерлін дозволяла зробити лише кілька зупинок, та й ті були дуже короткі.
— Може, у неї більше нема для нас часу, — сумно зауважила Еґвейн. Морейн була єдиною Айз Седай, з якою вона була знайома. І, можливо, хоч вона й не хотіла собі в цьому зізнаватися, була єдиною Айз Седай, якій вона могла довіряти. — Вона нас знайшла, і ми прямуємо до Тар Балона. Гадаю, тепер її цікавлять геть інші речі.