— Боюся, ми не будемо її цікавити тільки тоді, коли вона помре. Чи ми. Вона ще та хитрунка! — пирхнула у відповідь Найнів.
До їхнього шатра приходили інші Айз Седай. Під час першої ночівлі після від’їзду з Фал Дари Еґвейн аж стерпла, коли запона шатра раптом відлетіла вбік і всередину, нахиливши голову, пірнула одна із Айз Седай — пухкенька, широколиця, сивувата, з дещо відсутнім поглядом темних очей. Вона глянула на ліхтар, що висів угорі шатра, і той засяяв трохи яскравіше. Еґвейн здалося, наче вона щось відчула, майже побачила щось навколо Айз Седай, коли та додала сили вогню в ліхтарі. Морейн казала їй, що колись — коли вона достатньо повправляється — вона здатна буде бачити, коли інша жінка направляє Силу, а потім зможе й упізнавати тих жінок, навіть тоді, коли ті нічого такого не робитимуть із Силою.
— Я — Верін Метвін, — з посмішкою відрекомендувалася жінка. — А ви — Еґвейн аль’Вір і Найнів аль’Міра. З Межиріччя, яке колись було Манетереном. Так, сильна кров. Вона співає.
Еґвейн обмінялася поглядом із Найнів, котра теж підвелася назустріч гості.
— Нас викликає Престол Амерлін? — запитала Еґвейн.
Верін розсміялася. На носі у неї була чорнильна плямка.
— Ні, звісно, ні. В Амерлін є багато важливіших справ, ніж балачки з двома молодими жінками, які ще навіть не є послушницями. Хоча які в неї плани, знає тільки вона. У вас обох є значний потенціал. Особливо у тебе, Найнів. Колись... — Вона не договорила, задумливо потираючи носа, саме там, де на ньому чорніла плямка. — Але ще не сьогодні. Сьогодні я тут, аби провести з тобою урок, Еґвейн. Ти полюбляєш забігати наперед, як я чула.
Еґвейн схвильовано поглянула на Найнів.
— А що я такого зробила? Начебто нічого.
— О, нічого поганого. Хоча не зовсім. Було дещо небезпечне, можливо, але не зовсім правильне. — Верін опустилася на брезентову долівку, підібгавши під себе ноги. — Сядьте, обидві. Сядьте. Я не хочу собі шию вивернути. — Вона посовалася, вмощуючись зручніше. — Сядьте.
Еґвейн сіла, схрестивши ноги, обличчям до Айз Седай, намагаючись не дивитися на Найнів. Не слід виглядати винною, доки не взнаю, в чому моя провина. А, може, і після цього не треба.
— Що ж я могла зробити таке небезпечне, але не зовсім правильне?
— Направляла Силу, дитино, що ж іще?
Еґвейн тільки рота розкрила від здивування. А Найнів вибухнула:
— Це ж просто смішно! А для чого ж ми їдемо у Тар Балона, як не для цього?
— Морейн... тобто, я хотіла сказати, Морейн Седай навчала мене дечому, — спромоглася сказати Еґвейн.
Верін підняла руки, закликаючи до тиші, і дівчата замовкли. Може, вона й видавалася трохи дивною, але ж вона, хай там як, а була Айз Седай.
— Дитино, невже ти гадаєш, ніби Айз Седай беруться негайно вчити будь-яку дівчину, яка каже, що хоче стати однією із нас і вміти направляти Силу? Ні, я не вважаю, що ти «будь-яка дівчина», і все ж... — Вона серйозно похитала головою.
— Тоді чому вона це робила? — роздратовано запитала Найнів. Їй Морейн уроків не давала, і Еґвейн не була впевнена, ображало це Найнів чи тішило.
— Тому що Еґвейн вже направляла раніше, — терпляче пояснила Верін.
— Я... я теж. — Схоже, Найнів було не дуже приємно це визнавати.
— У тебе зовсім інші обставини, дитино. Те, що ти й досі жива, свідчить, що ти пройшла крізь певні кризи й упоралася з ними самостійно. Гадаю, ти розумієш, як тобі пощастило. З кожних чотирьох жінок, яким доводиться робити щось подібне, виживає лише одна. Звісно, дикунки... — Верін скривилася. — Перепрошую, але, боюся, саме так ми в Білій Вежі звемо жінок, котрі без жодного навчання примудрилися оволодіти грубим контролем, випадково і такою мірою, що це й контролем можна назвати лише остільки-оскільки, як у твоєму випадку, але все ж таки хай як, а певним контролем. Дикунки мають свої труднощі, це факт. Майже завжди вони зводять стіни, які не дозволили б їм усвідомити, що вони роблять, і ці стіни заважають їм контролювати себе свідомо. І що довше будувалися ці стіни, то важче їх руйнувати, але якщо вже це вдасться — що ж, деякі з наймогутніших сестер теж свого часу були дикунками.
Найнів роздратовано смикнулася і подивилася на полог, наче роздумуючи, чи не піти геть.
— Але я не розумію, як це стосується мене, — промовила Еґвейн.
Верін закліпала на неї очима, наче дивуючись, звідки вона взялася.
— Тебе? Звісно, не стосується, жодним чином. Ти маєш геть іншу проблему. Більшість дівчат, які хочуть стати Айз Седай — включно із тими, котрі мають у собі, як ти, паростки здібностей, — водночас бояться цього. Навіть уже перебуваючи у Вежі, навіть коли їм розкажуть, що і як робити, їх доводиться довгі місяці вести за собою, крок за кроком, одній із сестер чи з посвячених. Але з тобою справа стоїть не так. Судячи з того, що розповіла мені про тебе Морейн, ти, щойно дізнавшись, що здатна направляти, кинулася безоглядно вперед, не знаючи шляху, не питаючи себе, чи не приведе тебе твій наступний крок до бездонної прірви. О, такі, як ти, зустрічаються час від часу, ти не одна така. Морейн сама була такою. Коли вона дізналася про тебе, їй нічого не лишалося, крім як розпочати твою науку. А хіба Морейн тобі цього ніколи не пояснювала?
— Ніколи, — Еґвейн намагалася говорити не таким убитим голосом. — У неї... було багато й інших клопотів.
Найнів тихо гмикнула.
— Ну, Морейн ніколи не любила розповідати іншим того, що їм знати не обов’язково. Знання само по собі не є запорукою досягнення мети; втім, так само, як і незнання. Щодо мене, я завжди віддаю перевагу знанню над незнанням.
— А вона там є? Бездонна прірва, я маю на увазі?
— Просто зараз перед тобою її немає, — відказала Верін, схиливши голову на одне плече. — Але що буде на наступному кроці? — Вона знизала плечима. — Бачиш, дитино, що більше ти намагаєшся торкнутися Істинного Джерела, що більше ти намагаєшся направляти Єдину Силу, то простіше тобі врешті-решт стає це зробити. Так, на початках ти тягнешся до Джерела і найчастіше хапаєш лише повітря. Або ти дійсно знаходиш саїдар, але, навіть відчуваючи, як струменить крізь тебе Єдина Сила, ти бачиш, що нічого не можеш із нею зробити. Чи робиш щось, але воно виявляється геть не тим, що ти хотіла зробити. В цьому і полягає небезпека. Зазвичай за умови відповідного верховодства та навчання, та ще враховуючи те, що власний переляк дівчини стримує її намагання, здатність торкатися Джерела та здатність направляти Силу збігаються в часі з умінням контролювати свої дії. Я знаю, що ти не вважаєш, наче просунулася надто далеко, і ти справді не просунулася. Але наразі ти схожа на людину, яка навчилася забігати на верхівку пагорба, принаймні іноді, але яка при цьому не має зеленого поняття, як їй збігти вниз протилежним схилом, чи хоча би потихеньку спуститися. І якщо ти цьому не навчишся, то рано чи пізно впадеш. Ні, я не кажу про такі речі, що трапляються з тими бідолашними чоловіками, які починають направляти; ти не збожеволієш і не помреш, а надто коли поруч будуть сестри, аби навчати тебе та керувати тобою, — йдеться про те, що ти можеш вчинити абсолютно випадково, не маючи жодного наміру це робити. — На мить погляд Верін утратив відстороненість. Здалося, що вона подивилася на Еґвейн, а тоді й на Найнів не менш гостро, ніж дивилася Амерлін. — Ти маєш великі здібності від народження, дитино, і вони з часом лише зростатимуть. Ти мусиш навчитися їх контролювати, перш ніж заподієш шкоду собі чи комусь іншому, чи великій кількості людей. Саме цьому намагалася навчити тебе Морейн. Саме цьому я спробую навчити тебе сьогодні, і саме цьому якась сестра навчатиме тебе щовечора, доки ми передамо тебе в досвідченіші руки Шеріам. Вона — наставниця послушниць.
Чи може вона знати про Ранда? — думала Еґвейн. — Ні, це неможливо. Вона ніколи б не випустила його з Фал Дари, навіть якби тільки щось запідозрила. Проте вона була впевнена, що їй не примарилося те, що вона побачила.
— Дякую, Верін Седай. Я намагатимуся навчитися.