Найнів незворушно підвелася на ноги.
— Я піду, посиджу біля вогнища. Не стану вам заважати.
— Тобі варто залишитися, — промовила Верін. — Це може бути тобі корисно. Якщо вірити тому, що розповіла мені про тебе Морейн, тобі треба лише трохи підучитися, і ти зможеш піднятися до посвячених.
Повагавшися хіба мить, Найнів рішуче похитала головою:
— Дякую за пропозицію, але я можу чекати, доки ми дістанемося Тар Балона. Еґвейн, якщо я тобі знадоблюся, я буду...
— З будь-якого погляду, — перервала її Верін, — ти, Найнів, — жінка доросла. Зазвичай що молодшою є послушниця, тим легше їй ведеться. Не тільки в навчанні, а й у тому, що послушниці повинні виконувати те, що їм скажуть, негайно і без подальших запитань. Це корисно й тоді, коли практичне навчання буде на певному етапі — адже тоді затримка з виконанням наказу або сумнів щодо нього можуть мати трагічні наслідки; але краще не порушувати дисципліну з самого початку. А від посвячених натомість чекають розпитів, оскільки вважається, що вони вже знають достатньо, аби розпитувати про те, про що слід розпитувати, і коли слід. Що тобі задається привабливішим?
Найнів, хмурячись, міцніше затисла в руках спідницю і знову кинула погляд на полог шатра. Нарешті вона коротко кивнула головою і знову опустилася на підлогу.
— Мабуть, я теж тут посиджу, — мовила вона.
— От і добре, — відгукнулася Верін. — Отже, тобі, Еґвейн, уже відома ця частина, але заради Найнів ми пройдемо її знову, крок за кроком. Згодом це стане вашою другою натурою, і ви робитимете це на змиг ока, але наразі краще не поспішати. Будь ласка, заплющте очі. На початках краще, якщо вас ніщо не відволікає. — Еґвейн заплющила очі. Зависла тиша. — Найнів, — мовила Верін, — будь ласка, заплющ очі. Так справді буде краще. — І знову тиша. — Дякую, дитино. Тепер ви повинні звільнити себе. Звільнити розум. У ваших думках є лише одна річ — бутон квітки. Тільки це. Тільки бутон. Ви бачите його в усіх подробицях. Відчуваєте його аромат. Можете його помацати. Кожен прожилок на кожному листочку, кожен вигин на кожній пелюстці. Ви відчуваєте, як пульсує сік у бутоні. Відчуйте це. Дізнайтеся все про цей бутон. Станьте ним. Ви з бутоном тотожні. Ви з бутоном одне ціле. Ви і є цим бутоном.
Голос її, монотонний, тихий, гіпнозував, але Еґвейн її вже не чула. Вона виконувала цю вправу й раніше — з Морейн. Виходило повільно, проте Морейн казала, що згодом, після тренувань, виходитиме швидше. Всередині себе дівчина була бутоном троянди, зі щільно стуленими червоними пелюстками. Але раптом виникло ще щось. Світло. Світло тиснуло на пелюстки. Пелюстки повільно розкрилися, повертаючись до світла, всотуючи світло. Троянда й світло стали одним цілим. Еґвейн і світло стали одним цілим. Вона відчувала, як світло тече крізь неї, відчувала кожну найтоншу цівку. Вона потягнулася, аби зачерпнути більше. Напружилася, аби зачерпнути більше...
Мить — і все зникло: і троянда, і світло. Морейн теж казала, що це не можна приспішувати. Зітхнувши, Еґвейн розплющила очі. Найнів сиділа з похмурим обличчям. Верін зберігала незворушний спокій.
— Ти не можеш змусити це статися, — казала Айз Седай. — Ти мусиш дозволити цьому статися. Ти мусиш підкоритися Силі, перш ніж зможеш нею керувати.
— Це цілковита маячня, — буркнула Найнів. — Я не почуваюся квіткою. Радше почуваюся кущем терену. Гадаю, мені все ж таки краще піти й зачекати біля вогнища.
— Як знаєш, — відповіла Верін. — Я не казала, що послушниці повинні робити хатню роботу? Вони миють посуд, відшкрябують підлогу, прислуговують за столом, ну і таке інше. Особисто я гадаю, що прислуга робить усе це значно краще, але вважається, що така праця загартовує характер. О, ти залишаєшся? Добре. Отже, дитино, пригадай, що навіть на терновому кущі трапляються квітки — прекрасні, білі, — між гострими колючками. Тепер ми спробуємо зробити це з кожною окремо. Ну, Еґвейн, почнемо з самого початку. Заплющ очі.
Під час цього уроку з Верін Еґвейн кілька разів відчула, як крізь неї тече Сила, але це відчуття жодного разу не було потужним, і найбільше, на що вона спромоглася, це на легенький повів повітря, що ледь помітно хитнув полог шатра. Будь-яке «ачхи» могло так само його гойднути, думала Еґвейн. З Морейн у неї виходило краще, принаймні інколи. Вона воліла б, щоб навчанням і надалі займалася Морейн.
Найнів жодного разу не відчула навіть проблиску — в усякому разі так вона стверджувала. Під кінець уроку вона дивилася так уперто і так стискала губи, що Еґвейн злякалася, чи не почне подруга лаяти Верін, як вилаяла би будь-яку жінку з їхнього селища, якби та стала пхати свого носа в її особисті справи. Але Верін лише ще раз наказала їй заплющити очі, цього разу без Еґвейн.
Еґвейн сиділа, спостерігаючи за ними і намагаючись не позіхати. Було вже пізно, давно вже проминула та година, коли вона зазвичай вкладалася спати. Найнів виглядала так, наче померла вже тиждень тому — очі міцно заплющені, і їх вона, схоже, більше не збиралася розплющувати, побілілі кісточки на відчайдушно затиснутих між колінами руках. Еґвейн лише сподівалася, що Айз Седай не увірветься терпець після того, як їй вдавалося так довго тримати себе в руках.
— Відчуй потік, що тече крізь тебе, — промовляла Верін. Голос у неї не змінився, але раптом очі у неї зблиснули. — Відчуй потік. Потік Сили. Потік як повів вітерцю, що легенько хвилює повітря. — Еґвейн сіла прямо. Саме так наказувала Верін щоразу, коли крізь Еґвейн дійсно йшов потік Сили. — Легенький вітерець, найлегше коливання повітря. Тихе.
Раптом стос ковдр спалахнув, наче стовбур смолистого дерева.
Найнів розплющила очі й пронизливо скрикнула. Еґвейн не була впевнена, закричала вона чи ні. Знала лише, що схопилася на ноги, намагаючись ногою викинути палаючі ковдри надвір, аби не зайнялося все шатро. Вона встигла копнути лише один раз, коли полум’я зникло, залишивши по собі лише легенькі пасма диму від обвугленої маси та запах паленої вовни.
— Оце так, — промовила Верін. — Я й не сподівалася, що мені доведеться гасити пожежу. Не треба непритомніти і падати на мене, дитино. Усе гаразд. Я все владнала.
— Я... я розлютилася, — губи у Найнів тремтіли, обличчя сполотніло. — Чула, як ви розповідаєте про цей вітерець, кажете мені, що мені робити, і у мене в голові просто вибухнуло полум’я. Я... я нічого не хотіла підпалювати. Пожежа сталася просто у мене... у мене в голові.
Вона здригнулася.
— Що ж, трапилася невеличка пожежа. — Верін хрипко реготнула, але коли глянула на обличчя Найнів, сміх урвався. — З тобою все гаразд, дитино? Якщо ти почуваєшся зле, я можу... — Найнів похитала головою, і Верін кивнула. — Відпочинок — ось що тобі потрібно. Вам обом. Я змусила вас надто багато попрацювати. Амерлін підійме нас усіх в дорогу ще вдосвіта. — Підвівшись, вона торкнулася носком обвуглених ковдр. — Я подбаю, щоби вам принесли інші ковдри. Сподіваюсь, це переконало вас обох, наскільки важливим є контроль. Ви повинні навчитися робити те, що ви хочете зробити, і нічого більше. Не кажучи вже про те, що ви можете заподіяти шкоду комусь іншому, якщо зачерпнете більше Сили, ніж можете подужати — наразі це дуже небагато, але обсяг зростатиме, — ви можете знищити себе. Ви можете померти. Або можете випалити себе, зруйнувати ті здібності, що маєте. — І насамкінець, так, наче вона щойно не довела до їхнього відома, що вони ходять по лезу бритви, бадьоро додала: — Гарних сновидінь! — Із цими словами пішла.
Еґвейн обвила руками Найнів і міцно її притиснула:
— Все добре, Найнів. Нема чого лякатися. Щойно ти навчишся контролювати...
Найнів хрипко розсміялася:
— Я не налякана. — Скоса зиркнувши на ковдри, які ще курилися, вона різко відвела очі. — Щоб мене налякати, потрібно щось більше, ніж невеличка пожежа.
Проте коли Охоронець прийшов по підпалені ковдри, принісши натомість нові, вона уникала дивитися на них. Верін більше не приходила, як вона й сказала. І взагалі, доки їхня процесія рухалася на південь та захід, так швидко, як лише могли рухатися піхотинці, Верін щодня звертала на них не більше уваги, ніж Морейн чи будь-яка інша Айз Седай. Айз Седай не були непривітними, радше відчуженими та замкнутими, наче у них було багато інших клопотів. Через таку їхню стриманість тривога Еґвейн посилювалася, і тоді вона згадувала всі історії про Айз Седай, почуті в дитинстві.