Мати завжди говорила Еґвейн, що історії про Айз Седай є тільки безглуздими чоловічими вигадками, але ж ні її мати, ні жодна інша жінка з Емондового Лугу ніколи не бачили Айз Седай на власні очі, аж доки в їхньому селищі з’явилася Морейн. Вона й сама провела багато часу з Морейн, і Морейн стала для неї доказом того, що не всі Айз Седай такі, як про них розповідають. Не всі холодні інтриганки та безжальні руйнівниці. Не призвідці Світотрощі. Тепер вона знала, що останні, тобто призвідці Світотрощі — це Айз Седай чоловічої статі, які раніше, в Епоху Легенд, зустрічалися у світі, але це знання їй не дуже допомагало. Не всі Айз Седай були такі, як про них розповідають легенди, але скільки серед них таких і як їх розпізнати?
До шатра межиріченок щовечора приходила якась із Айз Седай, і всі вони були такі різні, що це аж ніяк не допомагало Еґвейн навести лад у думках. Альвіарін була непривітною та діловитою, наче купець, що приїхав по вовну та тютюн; її здивувало, що на уроці була присутня і Найнів, але вона погодилася на це; зауваження вона робила різкі та готова була повторяти стільки разів, скільки треба. Аланна Мосвані охоче сміялася і витратила не менше часу на балачки про світ та чоловіків, ніж власне на урок. Аланна виявила надто велику зацікавленість Рандом, Перрином і Метом, і це не могло не стурбувати Еґвейн, особливо цікавив її Ранд. Найгіршою з усіх була Ліандрін, єдина з усіх, яка носила шаль навіть у дорозі: усі інші познімали їх та спакували ще до від’їзду з Фал Дари. Ліандрін сиділа, посмикуючи червоні торочки на шалі, й навчала небагато і неохоче. Вона розпитувала Еґвейн і Найнів таким тоном, наче звинувачувала їх у якомусь злочині, і всі питання вертілися навколо трьох хлопців. Це тривало до тих пір, поки Найнів не виставила її геть — Еґвейн не до кінця зрозуміла, чому Найнів так вчинила, — вже йдучи, Ліандрін попередила межирічанок:
— Будьте обережнішими, дочки мої. Ви вже не в своєму селі. Тепер ви лише пальцями ніг розплескуєте води, в яких водяться кусючі створіння.
Нарешті колона дісталася селища Медо на берегах Мори, що протікала кордоном між Шайнаром та Арафелом, а далі впадала в ріку Еринін.
Еґвейн була впевнена, що це саме через постійні розпитування Айз Седай про Ранда він почав їй снитися. А ще через постійну тривогу за нього, через побоювання, що йому й іншим, хто вирушив повертати Ріг Валіра, довелося простувати аж до Гнилолісся. Сни завжди були лиховісні, хоча спершу вони були схожі на звичайні нічні кошмари. А напередодні того вечора, коли кортеж дістався Медо, сни змінилися.
— Я перепрошую, Айз Седай, — невпевнено запитала Еґвейн, — чи не бачили ви Морейн Седай? — Струнка Айз Седай відмахнулася від неї та майже побігла заповненою народом вулицею, гукаючи комусь бути обережнішим з її конем. Вона була з Жовтої Аджі, хоч зараз на ній і не було відповідної шалі, — ось і все, що Еґвейн було про неї відомо. Вона навіть не знала її імені.
Медо виявилось невеличким селом — хоч Еґвейн і була вражена, коли зрозуміла, що тепер вважає невеличким село, не менше за Емондів Луг, — і наразі воно повнилось чужинцями, яких тут зібралося значно більше, ніж місцевих мешканців. Коні та люди загатили вузькі вулички, проштовхуючись до причалів повз селян, що бухались на коліна, щойно бачили котрусь із Айз Седай, що квапливо простувала повз них. Різке світло смолоскипів затоплювало все навкруги. Два причали видавалися в ріку Мору кам’яними пальцями, і біля кожного з них швартувалися два невеличкі двощоглові суденця. Тут на борт підіймали коней — за допомогою гіків, канатів і широких парусинових полотнищ, підведених тваринам під черева. Ще більше кораблів, з високими бортами, міцних, з ліхтарями на щоглах, скупчилося на посмугованій місячним сяйвом ріці — одні були вже завантажені, інші ще очікували своєї черги. Веслувальні шлюпки переправляли на борт лучників та списників, і списи, підняті навсторч, робили шлюпки схожими на гігантських скорпен, що випірнули з глибини на поверхню.
На лівому причалі Еґвейн відшукала Анаю — та спостерігала за тим, як вантажили суденце, шпетячи тих, хто, на її думку, був не досить моторним. Хоч Еґвейн досі перекинулася з Анаєю хіба парою слів, у неї склалося враження, що та трохи інакша, ніж решта Айз Седай, більше скидається на жінок з її рідного селища. Дівчина навіть могла уявити, як та пече хліб у себе на кухні; уявити інших Айз Седай за таким заняттям було неможливо.
— Анає Седай, чи не бачили ви Морейн Седай? Мені треба з нею поговорити.
Айз Седай озирнулася із заклопотаним виглядом.
— Що таке? А, це ти, дитино. Морейн кудись поділася. А твоя подружка, Найнів, уже на «Річковій королеві». Мені довелося власноруч запхати її в човен, бо вона не припиняла галасувати, що без тебе не поїде. Світло, що за безлад! Знайди човна, що йде на «Річкову королеву». Ви обидві будете на одному кораблі з Престол Амерлін, то поводься гідно. Коли опинишся на борту, жодних сцен та вередів!
— А на якому кораблі Морейн Седай?
— Морейн не на кораблі, дитино. Вона кудись поїхала ще два дні тому, і Амерлін тривожиться через це. — Обличчя Анаї невдоволено скривилося, і вона похитала головою, хоча в центрі її уваги, як і раніше, залишалися вантажники. — Спочатку зникає Морейн з Ланом, тоді вслід за нею Ліандрін, а тоді ще й Верін. І жодна з них нікому й словом не прохопилася, куди й навіщо. Верін навіть не взяла з собою свого Охоронця; Томас собі всі нігті згриз, переймаючись через неї. — Айз Седай кинула погляд на небо. На тоненький серпик нового місяця не наповзала жодна хмаринка. — Нам знову доведеться викликати вітер, і Амерлін і через це дратуватиметься. Вона сказала, що ми маємо відплисти до Тар Валона не пізніш ніж за годину і що вона не потерпить жодних зволікань. Не хотіла б я бути на місці Морейн, чи Ліандрін, чи Верін, коли вони знову потраплять їй на очі. Вони мріятимуть знову стати послушницями. Гей, дитино, а що трапилося?
Еґвейн набрала повні груди повітря. Морейн поїхала? Вона не могла! Я повинна комусь розповісти. Комусь, хто не стане з мене сміятися. Вона уявила собі Анаю в Емондовому Лузі, уявила, як та слухає, як її донька розповідає їй про свої неприємності. Жінка відповідала цій картинці.
— Анає Седай, Ранд у біді.
Аная подивилася на неї з розумінням.
— Цей високий хлопець із твого села? Вже сумуєш за ним, так? Що ж, я не здивуюся, якщо він утрапив у якусь халепу. Для юнаків його віку це звична справа. Хоча очікувати, що він матиме неприємності, скоріше можна було від іншого... як його?.. Мета. Добре, добре, дитино, я не хочу сміятися з тебе чи ставитися до твоїх слів зневажливо. Що за біда, і як ти про це дізналася? Наразі він і лорд Інґтар мали би вже знайти Ріг і повернутися до Фал Дари. А якщо ні, вони поскачуть за ним аж до Гнилолісся, і на це нема ради.
— Я... я не думаю, що вони в Гнилоліссі чи повернулися до Фал Дари. Я бачила сон. — Вона промовила це чи не з викликом. Звучало це справді сміховинно, але сон був таким реальним. Справжній нічний кошмар, але реальний. Спершу там був чоловік, обличчя якого ховалося за маскою, а натомість очей у нього палахкотіло полум’я. Хоча чоловік був у масці, проте їй здалося, що він здивований її появою. Він так налякав її своїм виглядом, що здавалось, її кістки ось-ось розтрощаться від дрожі, що стрясала її. Аж раптом цей чоловік зник і вона побачила Ранда. Він спав на землі, загорнувшись у плащ. Над ним стояла жінка і дивилась на нього. На обличчя їй падала тінь, але очі в неї сяяли, наче два місяці вповні, і Еґвейн знала, що та жінка — зло. Відтак спалахнуло світло, і вони зникли. Обоє. І за всім цим, наче вже щось геть інше — відчуття небезпеки, так наче капкан почав заклацуватися, а ягня, що ступило в нього, ще нічого не підозрює. Капкан із безліччю щелеп. Час наче сповільнився, і вона могла спостерігати, як сталеві щелепи стискаються. І сновиддя це не поблякло, коли вона проснулася, як це зазвичай буває. Відчуття ж небезпеки було настільки гострим, що їй і досі хотілося озиратися через плече — от тільки вона звідкись знала, що небезпека націлена на Ранда, а не на неї.