Вона запитала себе, чи та жінка була не Морейн, і одразу вилаяла себе за таке припущення. Ліандрін краще підходила на таку роль. Чи, можливо, Аланна, яка теж цікавилася Рандом.
Вона не могла змусити себе розповісти все це Анаї. Вона просто сказала стримано:
— Анає Седай, я знаю, що це виглядає маячнею, але він у небезпеці. У великій небезпеці. Я знаю це. Я це відчула. Я й досі це відчуваю.
Аная дивилася на неї задумливо.
— Так-от, — неголосно мовила вона, — існує одна можливість, про яку, мабуть, ніхто не подумав. Ти можеш виявитися Сновидицею. Ймовірність невелика, дитино, а втім... У нас не було сестри з таким даром... гм-м-м... десь чотири чи п’ять сотень років. А Сновидництво тісно пов’язане з Пророкуванням. Якщо ти справді можеш бачити Сни, можливо, ти можеш і пророкувати. Це була б гарна дуля під ніс Червоним. Звичайно, це міг бути звичайний нічний кошмар, викликаний тим, що ти пізно лягла, і харчувалася абияк, і важкою подорожжю аж від Фал Дари. І ти сумуєш за своїм хлопцем. Це навіть дуже ймовірно. Так, так, дитино, знаю. Ти хвилюєшся за нього. З твого сновидіння випливає, яка саме небезпека йому загрожує?
Еґвейн похитала головою.
— Він просто зник, а я відчула небезпеку. І зло. Зло я відчувала ще до того, як він зник. — Вона здригнулася і нервово потерла руки. — Я й зараз його відчуваю.
— Добре, ми ще поговоримо про це на «Річковій королеві». Якщо ти виявишся Сновидицею, я прослідкую, щоби тебе навчали, хоча про це мала би подбати Морейн, якби вона була тут... Гей, ти! — зненацька рявкнула Айз Седай, і Еґвейн аж підстрибнула. Довгов’язий чолов’яга, який щойно присів на бочку з вином, теж підскочив. Ще кілька пришвидшили кроки. — Її треба тягти на борт, а не розсиджуватися на ній! Ми поговоримо на кораблі, дитино. Ні, ти, телепню! Ти не можеш сам її тягти! Ти що, хочеш собі щось зламати?!
Аная швидкими кроками попрямувала причалом, шпетячи нещасних селян такими солоними слівцями, аж Еґвейн здивувалася, що та їх знає.
Еґвейн вдивлялася в темряву, на південь. Він був десь там. Не у Фал Дарі і не в Гнилоліссі. У цьому вона була впевнена. Тримайся, повстяна твоя голово! Якщо ти лише дозволиш себе вбити, перш ніж я витягну тебе з цієї халепи, я з тебе живцем шкуру здеру. Їй навіть і на гадку не спало запитати себе, як вона збирається витягати Ранда з будь-чого, зважаючи на те, що вона прямує до Тар Балона.
Щільніше запнувши на собі плащ, вона вирушила шукати човен, який доправить її на борт «Річкової королеви».
Розділ 13
Від Каменя до Каменя
Перші промені ранкового сонця розбудили Ранда, і він не міг уторопати, чи не сон, бува, бачить. Він повільно сів, озираючись навкруги. Змінилося все чи майже все. Сонце і небосхил залишались такими, які він і очікував побачити, хіба що прибляклі. І на небі жодної хмаринки. Лоял і Гюрін так і лежали обіч нього, загорнувшись у плащі, і спали, а за крок від них стояли їхні стриножені коні, але всі решта зникли. Солдати, коні, його друзі — все і вся щезло.
Та й сама улоговина змінилася, і тепер вони були посередині неї, а не скраю. Біля голови Ранда вивищувався циліндр з сірого каменю у добрі три спани заввишки й десь із крок завширшки, помережаний сотнями, а може, і тисячами глибоко висічених малюнків, позначок, написів незнайомою йому мовою. Дно долини вимощували білі кам’яні плити, рівні, наче підлога, і відполіровані до блиску. Широкі й високі сходинки, викладені з різноколірного каменю, концентричними колами підіймались до гребеня улоговини. А з-понад гребеня визирали дерева, чорні та покручені, наче по них пройшовся вогняний смерч. Все здавалося блідішим, як зазвичай, а сонце — приглушенішим, так наче заслане маревом. Проте ніякого марева не було. Лише вони троє та їхні коні здавалися достатньо реальними. Але коли Ранд торкнувся каменя під собою, той теж виявився доволі твердим.
Простягнувши руку, він потермосив Лояла, а тоді Гюріна:
— Прокидайтеся! Прокидайтеся і скажіть мені, що я сплю. Ну ж бо, прокиньтеся!
— Що, вже ранок? — озвався Лоял, всідаючись, за мить він роззявив рота, а його і без того великі округлі очі стали ще більшими і круглішими.
Гюрін смикнувся і прокинувся, а тоді зірвався на ноги і, підскакуючи, наче блоха на розпеченому камені, закрутився на місці, роззираючись навсебіч:
— Де ми? Що сталося? Куди всі поділися? Де ми, лорде Ранде? — Він упав на коліна, заламуючи руки, а погляд його й надалі метався. — Що сталося?
— Не знаю, — помовчавши, проказав Ранд. — Я сподівався, що це мені сниться, але... Може, це й насправді сновиддя.
Йому вже доводилося бачити сни, які не були снами, і він не хотів ані бачити їх знову, ані згадувати про них. Хлопець обережно підвівся на ноги. Все залишилося таким, як і було.
— Навряд чи, — промовив Лоял. Він вивчав колону і видавався стурбованим. Його довгі брови опустилися йому до щік, обвисли й вуха з китичками. — Гадаю, це той камінь, біля якого ми полягали спати вчора ввечері. Мабуть, тепер я знаю, що це таке. — Це вперше його не втішив той факт, що він щось знає.
— Це... Ні. Думка, що це може бути той самий камінь, здавалася ще божевільнішою, ніж те, що він бачив навколо себе, ніж відсутність Мета і Перрина, і шайнарців, ніж те, як змінився весь світ. Я гадав, що мені вдалося втекти, але це почалося знову, і тепер нема нічого божевільного. Хіба що я сам. Він поглянув на Лояла та на Гюріна. Вони не поводилися, наче божевільні; вони теж усе це бачили. Сходи привернули його увагу, він ще не розумів, чим саме. Різні кольори, сім кольорів — від блакитного до червоного. — По одному на кожну Аджу, — промовив він.
— Ні, лорде Ранде, — простогнав Гюрін. — Ні. Айз Седай не стали би цього робити! Не стали би! Я ходжу у Світлі.
— Ми всі ходимо у Світлі, Гюріне, — відказав Ранд. — Айз Седай не зроблять тобі нічого поганого. — Якщо ти не опинишся у них на шляху. А чи це не може бути якоюсь витівкою Морейн? — Лояле, ти сказав, ніби знаєш, що це за камінь. І що він таке?
— Я сказав, я гадаю, що знаю, Ранде. Я бачив одну стару книжку, від неї лишилося тільки кілька сторінок. Але на одній з них був малюнок цього каменя. Цього Каменя, — він промовив це так, що примудрився голосом підкреслити його важливість, — чи дуже на нього схожого. А під малюнком був підпис: «Від Каменя до Каменя біжать лінії „якби“, з’єднуючи Можливі світи».
— Що це має означати, Лояле? Я не бачу тут жодного сенсу.
Оґір сумно похитав величезною головою.
— Було лише кілька сторінок. Там іще йшлося, що Айз Седай в Епоху Легенд, ті, які вміли переміщатися, наймогутніші з них, могли користуватися цими Каменями. Там не було написано, як це робити, але з того, що я прочитав, у мене склалося враження, ніби вони подорожували за допомогою цих Каменів від одного світу до іншого. — Він подивився на обпалені дерева і швидко опустив очі, наче і думати не хотів про те, що там може бути за гребенем улоговини. — Але навіть якщо Айз Седай і могли ними користуватися, з нами немає Айз Седай, які могли би направляти Силу, тому я взагалі не розумію, як таке могло статися.
У Ранда аж морозом сипонуло за спиною. Айз Седай ними користувалися. В Епоху Легенд, коли Айз Седай ще були чоловіки. В пам’яті виник невиразний спогад, що коли він засинав, навколо нього зімкнулася порожнеча, сповнена неприємного мерехтіння. А ще він пригадав ту кімнату в селищі, і світло, до якого він дотягнувся, аби врятуватися. Якщо це була чоловіча половина Істинного Джерела... Ні, не може бути. Але якщо так і було? Світло, я роздумував, втікати мені чи залишатися. А воно увесь час було просто у моїй голові. Він не хотів про це думати.
— Можливі світи? Я не розумію, Лояле.
Оґір незграбно і нервово знизав плечима:
— Я теж не розумію, Ранде. Там далі було ще таке: «Якщо жінка піде ліворуч або праворуч, чи розділиться плин Часу? Чи плестиме тоді Колесо два Візерунки? Чи тисячу, для кожного її повороту? Чи стільки, скільки зірок у небі? Чи справжнім є лише один із них, а всі інші — лише тіні та віддзеркалення?» Бачиш, нічого зрозумілого. Купа питань, і більшість із них суперечать одне одному. Та й узагалі тексту там було обмаль. — Він знову почав розглядати колону, хоча помітно було, що волів би, аби вона раптом зникла. — Напевне існує дуже багато таких Каменів, розкиданих по усіх усюдах, чи існувало колись, але я ніколи не чув, щоби хтось натрапив хоча б на один із них. Не чув, щоби хтось знайшов хоч щось подібне.