— Сон був той самий, що й раніше. Інакший, але той самий. Ранд у небезпеці. Я це знаю. І небезпека посилюється. Він зробив щось чи тільки збирається зробити щось таке, що змусить його... — Вона опустилася на свою койку й нахилилася до Найнів. — Якби ж я тільки могла хоч щось із цих снів зрозуміти.
— Направляти? — стиха запитала Найнів.
Еґвейн мимоволі озирнулася, чи ніхто їх, бува, не чує. Вони були самі, двері зачинені, але попри те вона відповіла так само тихо:
— Не знаю. Можливо. — Невідомо, на що саме здатні Айз Седай, але вона побачила вже багато такого, щоби повірити в будь-яку оповідку про їхню могутність, і вона не могла дозволити, щоб її підслухали. Я не ризикуватиму Рандом. Якщо діяти за правилами, я повинна би їм усе розповісти, але ж Морейн знає, і вона нікому нічого не сказала. І це ж Ранд! Я не можу. — Я не знаю, що мені робити.
— А Аная нічого більше не казала про твої сни? — Схоже, Найнів узяла собі за правило ніколи не додавати шанобливого «Седай», навіть коли вони з Еґвейн були лише вдвох. Більшість Айз Седай, схоже, не звертали на це уваги, але така її манера інколи викликала і здивовані погляди, а інколи й гнівні, адже хай там як, а вона ж начебто хоче навчатися у Білій Вежі.
— «Колесо плете так, як бажає Колесо», — процитувала Анаю Еґвейн. — «Хлопець далеко, дитино, і ми нічого не можемо вдіяти, доки не знатимемо більше. Я сама простежу, щоби ти пройшла тестування, коли ми дістанемося Білої Вежі, дитино». А-а-а-а! Вона знає, що в цих снах щось є. Я бачу, що знає. Мені подобається ця жінка, Найнів; чесно, подобається. Але вона не каже мені того, що я хочу знати. І я теж не можу сказати їй усього. Може, якби я могла...
— Знову чоловік у масці?
Еґвейн кивнула. Чомусь була впевнена, що краще Анаї про нього не казати. Чому, вона не могла пояснити, але не сумнівалася в цьому. Тричі чоловік із вогняними очима приходив до неї у сни, і щоразу це були саме ті сни, які переконували її, що Ранд у небезпеці. Чоловік цей завжди мав маску на обличчі; іноді вона могла бачити його очі, а інколи натомість них палало полум’я.
— Він насміхався з мене. Ще й так... зневажливо. Наче я — цуценятко, яке він може просто відкопнути зі свого шляху. Це мене лякає. Він мене лякає.
— А ти впевнена, що це якимось чином пов’язано з іншими снами про Ранда? Іноді сни — це лише сни.
Еґвейн звела руки догори:
— Інколи, Найнів, ти говориш ну достоту як Аная Седай! — Вона навмисне підкреслила останнє слово і з задоволенням побачила, як Найнів скривилася.
— Якщо я лише підведуся з цієї койки, Еґвейн...
У двері постукали, і Найнів не договорила. Перш ніж Еґвейн устигла щось сказати чи поворухнутися, до каюти увійшла сама Амерлін і зачинила за собою двері. Як не дивно, вона була без супроводу; Престол Амерлін лише зрідка полишала свою каюту, і завжди її супроводжувала або Леане, або якась інша Айз Седай.
Еґвейн зірвалася на ноги. Тепер, коли в каюті їх було троє, вона здавалася ще тіснішою.
— Ви обидві почуваєтесь добре? — життєрадісно поцікавилася Амерлін. Вона кивнула головою в бік Найнів. — З апетитом усе в порядку? Настрій гарний?
Найнів спромоглася сісти на койці, спираючись спиною на переділку.
— У мене з настроєм усе гаразд, дякую.
— Це честь для нас, матінко, — почала було Еґвейн, та Амерлін жестом зупинила її.
— Добре знову опинитися на воді, але якщо нічого не робити, згодом навіть ріка стає нудною, наче тихе болото. — Корабель накренився на один борт, і Амерлін відновила рівновагу, вочевидь цього навіть не помітивши. — Сьогодні урок проведу я. — Вона всілася на край койки Еґвейн, підібгавши ноги. — Сідай, дитино.
Еґвейн сіла, а от Найнів натомість спробувала підвестися зі своєї койки.
— Гадаю, я краще побуду на палубі.
— Я сказала, сідай! — кинула Амерлін, наче ляснула батогом, проте Найнів і далі намагалася підвестися на хиткі ноги. Вона ще спиралася на койку обома руками, але вже майже випросталася. Еґвейн приготувалася підхопити її, якщо вона впаде.
Склепивши повіки, Найнів повільно опустилася назад на койку.
— Може, мені краще залишитися. Гадаю, на палубі дуже вітряно.
Амерлін коротко засміялась.
— Мені казали, що у тебе вдача, наче в куниці-рибалки із застряглою в горлі кісткою. Багато хто твердить, що тобі, дитино, попри твій вік незле би було побути трохи послушницею. Моя ж думка така: якщо ти наділена такими здібностями, як я чула, ти заслуговуєш бути відразу серед посвячених. — Вона знову коротко розсміялася. — Я вважаю, людям завжди треба давати те, на що вони заслуговують. Так. Сподіваюся, в Білій Вежі ти багато чого навчишся.
— Як на мене, краще б один із Охоронців навчив мене вправлятися з мечем, — огризнулася Найнів. Вона судомно глитнула й розплющила очі. — Є такі, до кого мені аж кортить його застосувати.
Еґвейн кинула на неї гострий погляд. Невже Найнів має на увазі Амерлін, що було би не тільки нерозумно, а й небезпечно? А може, Лана? Вона кидалася на Еґвейн кожного разу, коли та його згадувала.
— З мечем? — здивувалася Амерлін. — Я ніколи не вважала мечі надто корисними. Адже якщо ти навіть досягнеш майстерності, дитино, завжди знайдуться чоловіки, у яких майстерності буде не менше, а сили більше... а втім, якщо тобі потрібний меч... — Вона витягнула руку, і Еґвейн охнула, а в Найнів очі полізли на лоба, бо в руці в Амерлін не знати звідки взявся меч. І лезо, і руків’я мали дивне блакитнувате забарвлення, і меч здавався дещо... холодним. — Зроблений з повітря, дитино, і за допомогою повітря. Він не гірший за мечі зі сталевими лезами, але однаково користі з нього небагато. — Меч перетворився на вигнутий кухонний ніж. Він не стиснувся, просто зараз це була одна річ, а за мить — уже інша. — Ось це річ корисна. — Ніж перетворився на туман, а туман розтанув. Амерлін поклала спорожнілу руку на коліна. — Тобі треба навчитися, коли тобі слід застосувати свої здібності і яким чином, а коли краще робити щось у звичайний спосіб, так як це роблять інші жінки. Полиш на коваля виготовлення ножів для патрання риби. Якщо вдаватися до Єдиної Сили надто часто і надто вільно, може статися так, що тобі це занадто сподобається. А це небезпечно. Ти прагнутимеш застосувати все більше Сили, і рано чи пізно наразишся на ризик зачерпнути стільки, що вже не зможеш дати собі з нею раду. В результаті ця Сила випалить тебе і ти розтанеш, наче свічка, або ж...
— Якщо я маю всього цього навчатися, — сухо перервала її Найнів, — я б залюбки навчилася ще чогось корисного. Все це... це... «Найнів, хай повітрям пролетить вітерець. Запали свічу, Найнів. Тепер погаси її. Запали її знову»... тьху!
Еґвейн на хвильку заплющила очі. Будь ласка, Найнів. Будь ласка, не показуй свій норов. Вона прикусила язика, аби не вимовити це вголос.
Амерлін помовчала.
— Корисне, — нарешті промовила вона. — Щось корисне. Ти, здається, хотіла опанувати меч? Припустимо, на мене накинеться чоловік із мечем. Що я зроблю? Щось корисне, будь певна.
На мить Еґвейн здалося, наче вона помітила, як жінку, що сиділа на іншому кінці койки, огорнуло сяйво. Тоді повітря, здавалося, загусло; хоча на позір нічого не змінилося, але Еґвейн відчувала це. Вона спробувала підняти руку, проте не змогла навіть пальцем поворухнути, її наче занурили по шию в густе желе. Вільною залишилася тільки її голова.
— Відпустіть мене! — заскрипіла зубами Найнів. Очі її кресали блискавки, голова смикалася з боку в бік, але решта тіла залишалася непорушною, наче у статуї. Еґвейн зрозуміла, що не одну її щось утримує. — Звільніть мене негайно!
— Хіба це не корисно, як ти гадаєш? А це лише тільки повітря. — Амерлін говорила привітно, наче вони просто невимушено розмовляли, сидячи за чаєм. — Міцний чоловік, має м’язи та меча, а з меча йому стільки ж користі, як з волосся на грудях.
— Пустіть мене, я сказала!
— А якщо мені не сподобається, де він знаходиться, що ж, я можу його і підняти. — Найнів люто залементувала, коли стала повільно підійматися в повітря, як і раніше сидячи, аж доки її голова ледь не вперлася в стелю. Амерлін посміхнулася. — Мені часто хотілося, щоби це можна було використовувати для літання. В старих книгах згадується, що в Епоху Легенд Айз Седай уміли літати, але там не описано, яким саме чином вони це робили. Зрозуміло, що не таким. Це так не працює. Ти можеш узятися за скриньку, що важить стільки ж, скільки ти, і підняти її — виглядаєш ти міцною, ти змогла би це зробити. Але візьмись за себе, і хоч як не намагайся, себе ти не піднімеш.