Найнів смикала головою, як навіжена, але жодний інший м’яз її тіла не ворушився.
— Спопели вас Світло, звільніть мене!
Еґвейн важко перевела дух, сподіваючись, що їй не доведеться підійматися в повітря.
— Отже, — вела Амерлін далі, — здоровий, волосатий чолов’яга, і все таке інше. І він нічого не може мені зробити, а я можу зробити з ним, що захочу. Наприклад, якщо мені захочеться... — вона нахилилася вперед, не зводячи з Найнів уважного погляду, і раптом посмішка її стала не такою привітною, — я можу перевернути його догори ногами та й надавати по задниці. Ось... — Раптом Амерлін відлетіла назад із такою силою, що голова її вдарилась об переділку, а сама вона так і залишилася сидіти, наче щось не пускало її.
Еґвейн дивилася перед собою широко розплющеними очима. В роті у неї пересохло. Це мені мариться. Цього не може бути.
— Вони мали рацію, — проказала Амерлін. Промовляла вона натужно, наче їй важко було дихати. — Вони казали, що ти швидко навчаєшся. А ще казали, що ти тоді показуєш все, на що здатна, якщо допекти тебе до живих печінок. — Вона з натугою вдихнула й видихнула. — Може, відпустимо одна одну, дитино?
Найнів, висячи у повітрі, блиснула на неї очима й проказала:
— Відпустіть мене негайно, бо інакше...
Раптом на її обличчі з’явився вираз подиву, а ще вираз втрати. Вуста її рухалися безгучно.
Амерлін сіла рівно, поворушила плечима.
— Ти ще не все знаєш, еге ж, дитино? І сотої частини не знаєш. Ти й не підозрювала, що я можу відрізати тебе від Істинного Джерела. Ти все ще можеш його відчувати, але дотягтися до нього ти можеш не швидше, ніж риба — до місяця. Коли ти отримаєш достатньо знань, аби піднятися до рівня Айз Седай, жодна жінка не зможе такого з тобою вчинити. Що сильнішою ти ставатимеш, то більше Айз Седай знадобиться, аби поставити щит супроти твоєї волі. І якої ти думки наразі, може, вже хочеш навчатися? — Найнів стиснула вуста в нитку й похмуро дивилася Амерлін просто в очі. Амерлін зітхнула. — Якби ти мала потенціал хоч на волосину менший, я би відіслала тебе до наставниці послушниць і наказала тримати тебе там довіку. Але ти отримаєш те, на що заслуговуєш.
Очі у Найнів розширилися, вона ледь устигла скрикнути, а за мить уже впала на койку, гучно об неї вдарившись. Еґвейн мимоволі скривилася: матраци на койках були тоненькі, а під ними — тверде дерево. Найнів лише трохи змінила позу, а обличчя у неї залишалося крижаним.
— А тепер, — рішуче промовила Амерлін, — якщо ти не потребуєш подальшої демонстрації, ми перейдемо до нашого уроку. Продовжимо наш урок, якщо так можна висловитися.
— Матінко, — тихенько пискнула Еґвейн. Вона й досі не могла поворухнутися нижче підборіддя.
Амерлін запитально подивилася на дівчину, а тоді посміхнулася:
— Ох, це моя провина, дитино. Боюся, твоя подруга заволоділа всією моєю увагою.
І раптом Еґвейн відчула, що знову може рухатися. Вона підняла руки вгору, просто щоби в цьому пересвідчитися.
— Ви обидві готові навчатися?
— Так, матінко, — поспіхом відповіла Еґвейн.
Амерлін подивилися на Найнів, вигнувши брову.
Після короткої паузи Найнів вимовила напруженим голосом:
— Так, матінко.
Еґвейн зітхнула з полегшенням.
— Добре. Тоді почнемо. Звільніть свідомість від усіх думок, залиште лише бутон квітки.
Доки Амерлін нарешті пішла, з Еґвейн зійшло сім потів. Раніше деякі інші Айз Седай здалися їй суворими вчительками, але ця жінка з простим обличчям, посміхаючись, витискувала з учениць усі до останньої краплі зусилля, а потім витискала ще, і коли таки вже нічого не залишалось, тоді наче залазила руками в самісіньке єство і видобувала ще. Але й результат був вражаючий. Коли за Амерлін зачинилися двері, Еґвейн піднесла руку вгору: крихітний вогник прокинувся і зависнув на відстані волосини над кінчиком вказівного пальця, тоді затанцював-застрибав з пальця на палець. Це не дозволялося робити без нагляду вчительки чи принаймні когось із посвячених, але дівчина була надто схвильована своїм прогресом, аби на це зважати.
Найнів підвелася з койки і жбурнула подушкою у двері, ледь вони встигли зачинитися.
— Ця... ця мерзенна, підла, нікчемна відьма! Спопели її Світло! Я би з радістю згодувала її рибам. Нагодувала б її зіллям, від якого вона позеленіла би, аж поки не сконала! Мені начхати, що вона мені в матері годиться. Якби вона попалася мені в Емондовому Лузі, вона ніколи би вже й сісти не змогла!..
Найнів так голосно заскреготіла зубами, що Еґвейн аж підскочила.
Еґвейн дала вогникам погаснути і втупилась у свої коліна. Зараз їй хотілося непомітно вислизнути з кімнати, лише щоби не зустрітися поглядом із Найнів.
Для Найнів урок минув не так добре, бо вона тримала себе в руках і не давала волю своїй люті, доки Амерлін не пішла. Після вервечки невдач Амерлін не лишалося нічого іншого, як знову й знову намагатися Найнів роздратувати. Еґвейн хотіла одного: аби Найнів могла забути про її присутність на уроці, про все те побачене і почуте нею.
Найнів якоюсь задерев’янілою ходою підійшла до своєї койки і, стиснувши кулаки, втупилась у стіну за нею. Еґвейн із тугою поглянула на двері.
— Це не твоя провина, — промовила Найнів, і Еґвейн смикнулася з несподіванки.
— Найнів, я...
Найнів обернулася і подивилася на неї згори вниз.
— Це не твоя провина, — невпевнено повторила вона. — Але якщо ти прохопишся про це хоча б одним словом, я... я...
— Жодним словом, — квапливо запевнила Еґвейн. — Я навіть не пам’ятаю нічого такого, про що можна було би прохопитися.
Найнів ще з хвилину свердлила її поглядом, тоді кивнула. Раптом її обличчя перекосилося:
— Світло, я й гадки не мала, що може бути щось гидкіше за сирі корінці овечих язичків. Я це запам’ятаю на той випадок, коли ти знову поводитимешся, як тупа гуска, ось тоді начувайся.
Еґвейн закліпала очима. Саме до цього засобу вдалася Амерлін перш за все, аби розлютити Найнів. Темна грудка чогось блискучого, з вигляду масного, а на запах просто жахливого, раптом матеріалізувалася в повітрі й посунула Мудрині до рота. Амерлін навіть затиснула їй носа, змушуючи проковтнути. А Найнів ніколи не забувала про щось, навіть побачене один раз. Еґвейн знала, що Найнів неможливо зупинити, якщо вона щось забере собі в голову. Попри те що Еґвейн досягла успіху з вогником, який танцював над її пальцями, вона ніколи би не спромоглася притиснути Амерлін до стіни.
— Принаймні тебе більше не нудить через хитавицю.
Найнів пирхнула, тоді коротко й різко реготнула.
— Я надто розлючена, аби мене нудило. Вона похитала головою, знову невесело розсміявшись. — І надто кепсько я почуваюся. Світло, я почуваюся так, наче мене протягли крізь вузеньку шпаринку задом наперед. Якщо навчання послушниць відбувається схожим чином, у тебе буде стимул навчатися швидко.
Еґвейн уперто роздивлялася свої коліна. Якщо порівнювати з Найнів, Амерлін її тільки підбадьорювала, посміхалася, коли дівчині щось вдавалося, співчувала її невдачам, тоді підбадьорювала знову. Але всі Айз Седай казали, що в Білій Вежі все буде інакше, жорсткіше, хоч як саме, вони не уточнювали. Якщо їй доведеться проходити через те, через що сьогодні пройшла Найнів, день у день, вона цього, мабуть, не витримає.
Щось змінилося в русі корабля. Зменшилася хитавиця, а в жінок над головами, по палубі затупали ноги. Чоловічий голос щось вигукнув, але Еґвейн не розчула, що саме.
Вона поглянула на Найнів:
— Може, це вже... Тар Валон? Як гадаєш?