— Так ось якої ти думки про Айз Седай? Про Амерлін? Про мене? Ми — вовки, які прагнуть загризти твого молодого вовкодава? — Лан похитав головою. — Лане, ти знаєш, хто він такий. Ти знаєш, ким він мусить стати. Мусить. Заради чого я працювала з першого дня нашої зустрічі, і ще раніше? Ти тепер сумніваєшся в тому, що я роблю?
— Ні. Ні, але... — Він помалу брав себе в руки; знову зводив навколо себе стіни. Але вони ще не були відбудовані до кінця. — Скільки разів ти казала, що та’верен затягує усіх навколо себе, наче вир затягує гілочки? Можливо, мене теж затягнуло. Я лише знаю, що це видавалося мені правильним. Цим селюкам потрібний був хтось на їхньому боці. Принаймні Ранду. Морейн, я вірю в те, що ти робиш, навіть зараз, коли я цього не знаю і наполовину; вірю так само, як я вірю в тебе. Я не просив тебе звільнити мене від уз і не проситиму. Хай які ти маєш плани щодо того, аби померти, а мене кудись безпечно прилаштувати, я із задоволенням намагатимуся, щоб ти залишилася живою, а твої плани щодо мене не справдилися.
— Та’верен, — зітхнула Морейн. — Може, справа і в цьому. Замість того, аби скеровувати тріску, що пливе течією, я намагаюся провести колоду крізь річкові пороги. Щоразу, коли я намагаюся цю колоду підштовхнути, вона штовхає мене, і що далі ми просуваємося, колода ця тільки більшає. Але я повинна провести її до кінця. — Вона легенько розсміялася. — Я не буду дуже засмучена, мій старий друже, якщо ти поламаєш ці мої плани. А тепер іди, будь ласка. Мені треба подумати на самоті. — Лан повагався хіба секунду перед тим, як повернутися до дверей. Але Морейн не змогла в останню секунду не запитати його про ще одне: — А ти колись мріяв про щось інше, Лане?
— Всі люди мріють. Але я знаю: мрії — це лише мрії. А ось це... — Він торкнувся руків’я свого меча. — Справжнє. — Стіни знову стояли на своєму місці, високі й непроникні, як завжди.
Коли він пішов, Морейн трохи посиділа, відкинувшись на спинку стільця, дивлячись у вогонь. Вона думала про Найнів і про тріщини в стіні. Не докладаючи зусиль, не роздумуючи над тим, що вона робить, ця молода жінка проробила тріщини в захисних стінах Лана і посіяла в них насіння повзучих рослин. Лан вважав, ніби йому нічого не загрожує, бо навколо нього фортеця, зведена долею та його прагненнями, але повільно, помалу повзучі пагони руйнували стіни, залишаючи чоловіка всередині беззахисним. Він уже поділяв певні симпатії Найнів; спершу він ставився байдуже до межиріченців і вони цікавили його постільки, поскільки вони цікавили Морейн. Найнів змінила це, як вона змінила і самого Лана.
На подив Морейн, вона відчула укол ревнощів. Ніколи вона не відчувала такого раніше, і вже точно не до тих жінок, що кидали свої серця до його ніг, чи до тих, які ділили з ним ліжко. Насправді вона ніколи не думала про Лана як про об’єкт ревнощів, та й про жодного чоловіка так не думала. Вона пошлюбувалася з тією битвою, яку вела, як і він узяв шлюб із битвою своєю. Але вони так довго були товаришами в цих битвах! Він загнав на смерть свого коня, а тоді й себе загнав ледь не до смерті, коли на руках доніс її до Анаї для зцілення. Багато разів вона лікувала його рани, своїм мистецтвом рятуючи життя, яке він готовий був віддати, аби врятувати життя їй. Він завжди казав, що одружений зі смертю. Тепер погляд його впав на нову наречену, хоч він надто сліпий, аби це побачити. Він вважав, що все ще в безпеці за своїми стінами, але Найнів уже заквітчала його волосся весільним вінком. Чи зможе він і надалі так безтурботно залицятися до смерті? Морейн не знала, коли він попросить її звільнити його від уз. І що вона робитиме, коли він попросить.
З болісною гримасою підвелася вона зі стільця. Мала важливіші справи. Незмірно важливіші. Погляд її ковзнув розгорнутими книгами та манускриптами, що загромаджували кімнату. Стільки натяків, а от відповідей немає.
До кімнати увійшла Вандін з чайником та чашками на таці. Струнка, граційна, вона тримала спину прямо, а її майже повністю біле волосся було акуратно зібране на потилиці. Її нестаріюче обличчя було таким уже багато-багато років.
— Я мала би послати з цим Джема і не турбувати тебе, але він у клуні, вправляється з мечем. — Вона тихенько розсміялася, прибираючи убік витертий манускрипт, аби звільнити місце для таці. — Лан своєю присутністю нагадав йому, що він не тільки садівник та майстер на всі руки. Ці Ґаїдіни такі уперті. Я гадала, що Лан ще тут, тому прихопила ще одну чашку. Ти знайшла те, що шукаєш?
— Я навіть не впевнена, що саме шукаю.
Морейн звела брови на переніссі, розглядаючи іншу жінку. Вандін була із Зеленої Аджі, а не з Коричневої, як її сестра, але вони обидві так багато часу присвятили вивченню історії, що в цій царині вона знала майже стільки ж, скільки Аделіс.
— І хай що це таке, ти, схоже, навіть не знаєш, де шукати. — Вандін пересунула ще кілька книжок та рукописів на столі, хитаючи головою. — Тут так багато всього. «Траллоцькі війни». «Дозорці за хвилями». «Легенда про повернення». Два трактати про Ріг Валіра. Три — про Темні Пророцтва, і — Світло, ось книжка Сантри про Відступників. Досить темна. Така ж темна, як оця, про Шадар Лоґот. І «Пророцтва про Дракона», в трьох перекладах, а ще — оригінал. Морейн, що саме ти шукаєш? Про Пророцтва я ще можу зрозуміти — в нашій глушині до нас усе ж таки доходять певні чутки. Ми дещо чуємо про те, що робиться в Ілліані. В селищі навіть подейкують, ніби хтось уже знайшов Ріг. — Вона помахала перед обличчям манускриптом, присвяченим Рогу, і закашлялася від пилу, що злетів у повітря. — Звісно, я ставлюся до цього скептично. Чутки є чутками. Але що?.. Ні, ні. Ти сказала, що тобі потрібно побути на самоті, і я не стану тобі заважати.
— Зачекай хвилинку, — мовила Морейн, заступаючи іншій Айз Седай шлях до дверей. — Можливо, ти зможеш відповісти на деякі мої запитання.
— Я спробую, — обличчя Вандін раптом осяяла усмішка. — Аделіс каже, що мені треба було обирати Коричневу Аджу. Питай.
Вона налила чай у дві чашки, дала одну Морейн і сіла на стілець поблизу каміна.
Над чашками клубочилася пара, а Морейн обдумувала свої питання. Отримати відповіді і не відкрити зайвого.
— Ріг Валіра не згадується в пророцтвах, але чи він певним чином пов’язаний з Драконом?
— Ні. Крім факту, що Ріг має бути знайдений до Тармон Ґай’дон, і того, що Відроджений Дракон битиметься в Останній битві, між ними немає жодного зв’язку.
Сивоголова жінка відсьорбнула чай, чекаючи на наступне запитання.
— А чи щось пов’язує Дракона з мисом Томан?
Вандін завагалася:
— І так, і ні. Це кістка незгоди між мною та Аделіс. — Голос її набрав лекторських ноток, так наче вона все ж таки була однією з Коричневих. — В оригіналі є строфа, яку буквально можна перекласти так: «Далі їдуть п’ятеро, і четверо повертаються. Він оголосить себе над дозорцями, пролетить під знаменом вогняним небосхилом...». Ну, там ще багато чого. Заковика в слові «ма’врон». Я кажу, що його не можна перекладати просто як «дозорці», бо дозорці — це «а’врон». «Ма’врон» несе в собі ширше значення. Я вважаю, що воно означає «дозорці над хвилями», хоча, звісно, самі вони звуть себе «до мір а’врон», а не «ма’врон». Аделіс каже, що я займаюся софістикою. Але я гадаю, що це означає, що Відроджений Дракон з’явиться десь над мисом Томан, в Арад Домані, чи в Салдеї. Аделіс може вважати, що я сплітаю дурниці, та я уважно прислухаюся до всіх чуток, що приходять наразі з Салдеї. Мазрим Таїм може направляти Силу, так я чула, а наші сестри ще навіть не спромоглися загнати його в кут. Якщо Дракон відродився, якщо Ріг Валіра знайдено, Остання битва не за горами. Ми можемо так ніколи й не закінчити нашу історію. — Вона здригнулася, а тоді розсміялася. — Дурість перейматися через таке. Мабуть, я справді стаю схожою на Коричневу. Про таке жахливо навіть замислюватися. Давай своє наступне питання.
— Не думаю, що варто хвилюватися через Таїма, — побіжно зауважила Морейн. Ось знайшовся зв’язок з мисом Томан, хай і крихітний, і примарний. — З ним розберуться так само, як розібралися з Лоґейном. А що з Шадар Лоґотом?