Але не встигла вона розпочати, як пролунав вигук Лана: «Зустрінь Смерть!» І Джем озвався луною: «Зустрінь Смерть!» І обидва чоловіки ступили крок уперед, впритул наблизившись до драгкара й увігнавши йому в груди мечі по руків’я.
Відкинувши голову назад, драгкар заревів, зірвавшись на вереск, і той пронизливий вереск наче голками простромив мозок Морейн. Вона відчула ці голки навіть крізь оболонку саїдар. Драгкар повалився, наче зрубане дерево, одним крилом зачепивши Джема, і той упав на коліна. Лан опустився на землю, наче сили його полишили.
Від будинку з ліхтарями в руках до них поспіхом наближалися Вандін та Аделіс.
— Що це був за шум? — запитала Аделіс. Вона була дуже схожа на свою сестру. — Невже Джем пішов і...
Світло ліхтаря впало на драгкара, і голос їй урвався.
Вандін схопила руки Морейн у свої:
— Він не?..
Вона не договорила, і Морейн побачила, як жінку німбом оточило сяйво. Відчуваючи, як у неї переливається сила від Вандін, Морейн уже не вперше пошкодувала, що Айз Седай не можуть робити для себе те, що вони роблять для інших.
— Він не встиг, — з вдячністю відповіла вона. — Подивись на свого Ґайдіна.
Лан кинув погляд на неї, стиснувши губи в нитку:
— Якби ти не розлютила мене настільки, що я мусив приєднатися до Джема у вправах, настільки, що я кинув вправи і вирішив повернутися до будинку...
— Але я розлютила, — відказала вона. — Візерунок все бере до свого плетіння.
Джем невдоволено забурчав, проте дозволив Вандін оглянути своє плече. Його тіло складалося з самих кісток та сухожиль, він був схожий на старий корінь — не менш міцний, ніж молодий.
— Яким чином, — нетямлячись, мовила Аделіс, — яким чином якесь поріддя Тіні могло підійти так близько до нас, а ми його не помітили?!
— Йому допомогли, — мовила Морейн.
— Це неможливо, — різко сказала Аделіс. — Тільки сестра могла би...
Вона замовкла, і Вандін перевела очі з Джема на Морейн. Морейн сказала те, що ніхто з них не хотів почути:
— Чорна Аджа. — Від селища долинув галас. — Вам краще це заховати. — Вона вказала на драгкара, що чорнів серед клумби. — І то швидко. Зараз селяни прийдуть питати, чи не потрібна вам допомога, і якщо вони це побачать, почнуться непотрібні розмови.
— Так, звісно, — озвалася Аделіс. — Джеме, зустрінь їх. Скажи, що ти не знаєш, що це був за шум, але у нас усе добре. Затримай їх.
Сивочубий Охоронець поспішив у ніч назустріч голосам селян, що наближалися. Аделіс розвернулася й подивилася на драгкара так, наче це було незрозуміле місце в одній із її книжок.
— Причетні до цього Айз Седай чи ні — питання десяте, але хотіла би я знати, що могло привести його сюди?
Вандін мовчки дивилася на Морейн.
— Боюся, я мушу вас залишити, — промовила Морейн. — Лане, ти подбаєш про коней? — Коли він пішов, вона сказала: — Я залишу листи і попрошу вас переслати їх до Білої Вежі, якщо ваша ласка.
Аделіс неуважно кивнула, все ще роздивляючись потвору, що лежала на землі.
— А там, куди ти вирушаєш, ти сподіваєшся знайти відповіді на свої питання? — поцікавилася Вандін.
— Можливо, я вже знайшла одну відповідь, хоч я її й не шукала. Сподіваюся лише, що я не запізнилася. Мені будуть потрібні перо і пергамент.
Разом із Вандін вона попрямувала до будинку, залишивши Аделіс розбиратися з мертвим драгкаром.
Розділ 23
Випробування
Найнів недовірливо роздивлялася навкруги у величезній залі, глибоко під Білою Вежею, і так само підозріло позирала на Шеріам, що стояла поряд. Наставниця послушниць, здавалося, на щось чекала, навіть трохи нетерпляче. За ті кілька днів, що вона перебувала в Тар Балоні, Найнів бачила в усіх Айз Седай лише спокій та готовність з усмішкою прийняти все, що стається своєю чергою.
Зала зі склепінчастою стелею була висічена в скельній підошві острова; світло ламп на високих підставках відбивалося від стін зі світлого гладенького каменю. Під найвищою точкою склепіння знаходилася дивна конструкція: три заокруглені срібні арки, високі саме настільки, аби під ними можна було пройти у повний зріст. Арки стояли на масивному срібному ж кружалі впритул одна до одної, утворюючи з ним одне ціле. Найнів не могла побачити, що там, за арками; світло під ними дивно мерехтіло, і, намагаючись роздивитися це мерехтіння краще, вона відчула, як їй стиснуло під серцем. На кружалі, біля кожної з арок, сиділа, схрестивши ноги, Айз Седай, дивлячись на срібну конструкцію. Ще одна знаходилася неподалік нехитрого столу, на якому стояли три срібні чаші. В кожній із них, наскільки знала Найнів — принаймні так їй сказали — була чиста вода. Усі чотири Айз Седай мали на собі шалі, як і Шеріам; торочки на шалі Шеріам були блакитні, у смаглявої жінки за столом — червоні, а у трьох жінок біля арок — зелені, білі та сірі. На Найнів була одна з суконь, яку вона отримала в дарунок у Фал Дарі — блідо-зелена, розшита крихітними білими квіточками.
— Спершу ви змушуєте мене цілісінький день обтирати спиною стіни, — буркнула Найнів, — а тепер раптом така гарячка.
— Слушна година не чекатиме на жодну жінку, — відповіла Шеріам. — Колесо плете, як Колесо бажає, і коли воно бажає. Терпіння — чеснота, якій треба вчитися, але ми повинні бути готові до перемін будь-якої миті.
Найнів постаралася приховати свій розлючений погляд. Поки що в цій Айз Седай з вогняним волоссям її найбільш дратувало те, що та інколи промовляла так, наче цитувала приказки, хоча насправді цього і не робила.
— Що це за штуковина?
— Тер’анґріал.
— Мені це нічого не каже. Що ця штука робить?
— Тер’анґріали багато чого роблять, дитино. Так само, як анґріали та са’анґріали, вони є артефактами Епохи Легенд, в яких використовується Єдина Сила, хоч і не такими рідкісними. Деякі тер’анґріали можуть запрацювати тільки тоді, коли до них докладе зусилля Айз Седай, а інші можуть працювати в присутності будь-якої жінки, яка може направляти. Припускають, що можливі й такі тер’анґріали, змусити працювати які може хто завгодно. На відміну від анґріалів та са’анґріалів, їх виготовляли з певною конкретною метою. У Вежі ми маємо ще один тер’анґріал, який робить клятви непорушними. Коли ти будеш переходити до повноправного сестринства, ти складатимеш остаточну присягу, тримаючи його в руках. Не казати ні слова, що не було би правдивим. Не виготовляти зброю, за допомогою якої люди вбивають одне одного. Ніколи не застосовувати Єдину Силу як зброю проти будь-кого, крім Друзів Морока чи породжень Тіні, чи в крайньому разі для захисту власного життя, чи життя твого Охоронця, чи життя однієї з сестер.
Найнів похитала головою. На її думку, ця присяга була або заширокою, або завузькою, і вона про це так і сказала.
— Колись Айз Седай не мусили давати клятви. Було відомо, хто такі Айз Седай і що вони обстоюють, а більшого і не треба було. Багато хто з нас бажав би, щоб так було і сьогодні. Але Колесо обертається, і часи змінюються. Те, що ми даємо ці клятви, те, що відомо, що ми пов’язані ними, дозволяє усім народам мати з нами справу, не побоюючись, що ми застосуємо нашу могутність, застосуємо Єдину Силу проти них. В часи між Траллоцькими війнами та Столітньою війною ми обрали такий шлях, і завдяки цим клятвам Біла Вежа ще стоїть і ми можемо робити те, що ми робимо в нашій битві з Тінню. — Шеріам глибоко зітхнула. — Світло, дитино, я намагаюсь розповісти тобі те, що інші жінки, котрі стоять на твоєму місці, вивчають упродовж довгих років. А це неможливо. Все, що тебе має цікавити наразі, — це тер’анґріал. Ми не знаємо, навіщо їх було створено. Ми насмілюємося застосовувати лише мізерну частину їхніх можливостей, і те, як ми їх застосовуємо, може не мати нічого спільного з тим, що ставили перед собою їхні творці. Більшу частину з них ми не застосовуємо, бо обпеклися на них. За всі ці роки багато Айз Седай загинуло або ж їхні здібності випалило, коли вони намагалися їх застосувати.