— Обабіч П'ятдесятої вулиці є великі кінотеатри, що добре провітрюються, — сказала Джордан. — Ех, люблю Нью-Йорк улітку, в надвечір'я, коли він зовсім порожній. Є в ньому щось хтиве, перестигле, — от ніби підставиш руки і в них посиплються дивовижні плоди.
Слово «хтиве» ще більше розтривожило Тома, та перше ніж він здобувся на відповідь, синє авто зупинилось і Дейзі помахом руки попросила нас під'їхати.
— Куди поїдемо? — гукнула вона.
— Може, в кіно?
— В таку спекоту? — скривилася вона. — Ні, ви собі їдьте, а ми покатаємось і заїдемо по вас після сеансу. — Вона зробила слабку спробу пожартувати. — Зустрінемося десь на розі. Ви мене легко впізнаєте: я буду чоловіком з двома сигаретами в зубах.
— Не будемо сперечатися посеред дороги, — роздратовано сказав Том. Позад нас уже обурено сигналив ваговоз. — їдьте за нами — повз Центральний парк, з південного боку, до готелю «Плаза».
По дорозі він раз у раз оглядався, шукаючи їх очима, і якщо вони затримувалися десь на перехресті, стишував швидкість, аж доки вони не наздоганяли нас. Певно, він боявся, що вони майнуть у бічну вулицю і зникнуть з його очей та його життя — назавжди.
Але вони не втекли. I ми всі разом зробили щось зовсім недоладне — найняли в «Плазі» вітальню номера-люкс.
Подробиці тривалої і галасливої суперечки, внаслідок якої ми опинилися в тій вітальні, не затримались у моїй пам'яті, хоч я й тепер виразно, всім тілом пам'ятаю, як під час тієї суперечки штани, мов слизькі змії, обвивалися круг моїх ніг і холодні намистини поту безнастанно скочувалися по спині. Почалося все з пропозиції Дейзі найняти в готелі п'ять ванних кімнат і скупатися в холодній воді, і з цього вже зродилася реальніша ідея «влаштуватися де-небудь і випити по м'ятному коктейлю з льодом». Всі ми, звісно, повторювали при цьому: «Безглузда вигадка!» — і всі разом, перебиваючи одне одного, вели переговори із спантеличеним портьє, вважаючи — чи, може, вмовляючи себе, — що нам дуже весело... Кімната була велика й задушна, і хоч було вже по четвертій, у вікна, коли їх розчинили, повіяло тільки гарячим запахом кущів з парку. Дейзі підійшла до дзеркала і, стоячи спиною до нас, почала поправляти зачіску.
— Який шикарний апартамент, — шанобливо прошепотіла Джордан, і всі засміялися.
— Відчиніть ще одне вікно, — звеліла Дейзі, не обертаючись.
— А більше нема.
— То треба подзвонити, щоб принесли сокиру...
— Облишити балачки про спеку — ось що нам треба, — роздратовано сказав Том. — Якби ти менше про неї цвенькала, ми б її менше помічали.
Він розгорнув рушник і поставив на стіл привезену пляшку віскі.
— Ну чого ви до неї чіпляєтеся, друже? — озвався Гетсбі. — Зрештою, це ж ви схотіли їхати до міста.
На мить запала тиша. Телефонний довідник зірвався з гачка й гепнувся на підлогу. Джордан прошепотіла: «Пробачте», — але цього разу ніхто не засміявся.
— Я зараз підніму, — сказав я.
— Не треба, я сам. — Гетсбі уважно оглянув розірваний шнурок, зацікавлено гмукнув і кинув довідник на стілець.
— Вам воно не в'язне в зубах? — гостро спитав Том.
— Що саме?
— Оте ваше слівце — «друже». Де ви його підчепили?
— Слухай, Томе, — сказала Дейзі, відвертаючись від дзеркала. — Якщо ти почнеш говорити людям грубощі, я не лишуся тут ні хвилини. Подзвони краще, щоб нам принесли льоду й м'яти до коктейлю.
Том зняв трубку і в ту ж мить стиснена спека вибухла й задвигтіла — в бальному залі під нами загриміли урочисті акорди «Весільного маршу» Мендельсона.
— Ні, ви уявляєте, — одружуватись у таку спекоту! — приголомшено вигукнула Джордан.
— А що — я сама виходила заміж у середині червня, — згадал Дейзі. — У середині червня, та ще й у Луїсвіллі! Хтось навіть знепритомнів. Хто це був, Томе?
— Білоксі, — коротко відповів він.
— Так-так, його звали Білоксі. «Мопсик» Білоксі, постачальник коксу — згадала! — і родом був з Білоксі, штат Теннессі.
— Його тоді віднесли до нас додому, — підхопила Джордан, — бо ми мешкали зразу ж за церквою. I він огинався у нас цілих три тижні, поки тато не виставив його за двері. А наступного дня тато помер. — Помовчавши, вона додала, немовби вибачаючись перед пам'яттю батька: — Але одне до другого ніякого стосунку не мало.
— Я мав знайомого Білла Білоксі, але він був з Мемфіса, — докинув я.