— Це його двоюрідний брат. За ті три тижні я встигла вивчити увесь його родовід. Він мені подарував алюмінієву ключку для гольфа — я й досі нею граю.
Музика внизу урвалася — почалася шлюбна церемонія. Потім у вікно вдерлося гучноголосе «Слава-а-а!» Крик перейшов у радісний гамір, а тоді, нарешті, ушкварив джаз — почалися танці.
— Ех, старі ми, старі, — зітхнула Дейзі. — Були б молоді — посхоплювалися б і пішли танцювати.
— Згадай про Білоксі, — застерегла її Джордан. — Де ти з ним, власне, познайомився, Томе?
— З Білоксі? — Він насилу відірвався від своїх думок. — А я не був з ним знайомий. Це приятель Дейзі.
— Нічого подібного, — заперечила вона. — Я його доти і в очі не бачила. Він приїхав в одному вагоні з вами всіма.
— Так, але відрекомендувався він як твій знайомий. Сказав, що виріс у Луїсвіллі. Ейса Берд привів його на перон в останню мить і спитав, чи не знайдеться для нього місце у вагоні.
Джордан усміхнулась.
— Певно, він просто вирішив на дурняка проїхатися додому. Мені він розповідав, ніби був у вас у Йєлі старостою курсу.
Ми з Томом здивовано перезирнулися.
— Білоксі?
— По-перше, у нас взагалі не було ніякого старости... Гетсбі нервово постукав носаком черевика по підлозі, й Том раптом повернувся до нього.
— До речі, містере Гетсбі, ви начебто випускник Оксфордського університету?
— Не зовсім так.
— Але ви начебто навчались там?
— Так, я там навчався.
Пауза. Потім — голос Тома, явно недовірливий, глузливий:
— Певно, ви там навчалися в той самий час, коли Білоксі був у Йєлі.
Знову пауза. Офіціант постукав і ввійшов, несучи потовчену м'яту й лід, але навіть його «прошу» й тихий рип дверей, що зачинилися за ним, не порушили тиші. Бо зараз, нарешті, мала розв'язатись одна з найбільших загадок Гетсбі.
— Я вже сказав вам: так, я там навчався.
— Це я чув, але мені хотілося б знати, коли саме.
— В дев'ятнадцятому році. Я пробув там лише п'ять місяців. Тому я не можу вважати себе випускником Оксфорду.
Том озирнувся на нас — пересвідчитися, що ми поділяємо його недовіру. Але ми всі дивилися на Гетсбі.
— Після перемир'я деяким офіцерам було надано таку можливість, — вів він далі. — Право на вступ до будь-якого університету Англії чи Франції.
Мені закортіло підвестись і поплескати його по спині. Знову — вже вкотре — я сповнився цілковитої віри в нього.
Дейзі, тамуючи усмішку, підвелась і підійшла до столу.
— Відкоркуй пляшку, Томе, — звеліла вона, — я приготую тобі м'ятний коктейль. Вип'єш і забудеш, що пошився в дурні... Дивись, яка гарна м'ята!
— Зажди, — огризнувся Том. — Я хочу поставити містерові Гетсбі ще одне запитання.
— Запитуйте, — чемно сказав Гетсбі.
— Чому ви, власне, дозволяєте собі втручатись у моє родинне життя?
Гетсбі нарешті домігся свого — розмова пішла начистоту.
— Нічого він собі не дозволяє. — Очі Дейзі злякано перебігали з одного на другого. — Це ти собі дозволяєш. Будь ласка, тримай себе в руках.
— Он як? — скипів Том. — Це що ж тепер, мода така пішла — тримати себе в руках і милуватись, як містер Казна-Хто-Казна-Звідки залицяється до твоєї дружини? Е, ні, такого ви від мене не діждете... Я бачу, чим це пахне: сьогодні — геть сім'ю, родинні устої, завтра — під три чорти взагалі усе, і нехай чорні одружуються з білими!
Розпалений власним маячним ораторством, він уже почував себе самотнім захисником останньої барикади цивілізації.
— Здається, ми тут усі білі, — пробурмотіла Джордан.
— Я, звісно, не те, що інші, — популярністю похвалитися не можу. Я не влаштовую бучних бенкетів. А в наш час хто має друзів? Тільки той, хто робить зі свого дому хлів.
Хоч який я був злий — а він усіх нас розізлив, — мене мимоволі брав сміх щоразу, як він виголошував якусь нову сентенцію. Це таки кумедно — коли на твоїх очах гульвіса перевтілюється у святенника!
— А тепер послухайте, що я вам скажу, друже... — почав Гетсбі. Але Дейзі вгадала його намір.
— Ні, ні, не треба, — жалібно перепинила вона. — Слухайте, їдьмо всі додому, їдьмо, га?
— А й справді. — Я підвівся. — їдьмо, Томе. Нікому не хочеться пити.
— Я хочу знати, що має сказати мені містер Гетсбі.
— Ваша дружина вас не кохає, — сказав Гетсбі. — I ніколи не кохала. Вона кохає мене.
— Ви збожеволіли! — вигукнув Том.
Гетсбі, пополотнілий від хвилювання, зірвався на ноги.
— Вона вас ніколи не кохала, чуєте? — закричав він. — Вона пішла за вас тільки тому, що я був бідний і вона втомилася чекати. Це була жахлива помилка, та все одно вона ніколи не кохала нікого, крім мене!