— До якої церкви ти ходиш, Джордже? Скажи. Навіть якщо ти давно в ній не був — це не страшно. Хочеш, я подзвоню до твоєї церкви й попрошу священика, щоб він прийшов і поговорив з тобою?
— Не ходжу я ні до якої церкви.
— Без церкви не можна, Джордже, без неї не обійтись — от хоча б у таких випадках. I не повірю я, що ти ніколи до церкви не ходив. Зрештою, вінчався ж ти в церкві, так? Та ти слухай, Джордже, слухай мене. Адже вінчався ти в церкві?
— То було давно.
Витративши на відповідь неабияке зусилля, Вільсон на хвилину перестав розгойдуватись і затих. Потім у його збляклих очах знову з'явився отой вираз болісного здивування.
— Зазирни он до тієї шухляди, — сказав він, показуючи на свій стіл.
— До якої саме?
— Он до тієї.
Міхаліс висунув найближчу до нього шухляду. Там не було нічого, крім собачого повідка з нашийником — видно, дорогим, з доброї шкіри, оздобленої сріблом.
— Ти про це? — спитав Міхаліс, вийнявши поводок із шухляди. Вільсон кивнув, не зводячи з нього очей.
— Я знайшов його в неї вчора вдень. Вона почала мені щось плести, але я зразу відчув, що вона бреше.
— Стривай, стривай. Твоя жінка купила його?
— Воно лежало в неї на столику, загорнуте в тонкий папір.
Міхаліс не побачив у цьому нічого дивного й почав наводити Вільсону причини, з яких дружині його могло заманутися купити собачий поводок. Та, видно, такі самі пояснення Вільсон чув від Міртл — від знову зашепотів: «Ой Боже мій! Ой Боже мій!» — і його розрадникові довелось замовкнути.
— Тож він і убив її, — сказав Вільсон, і нижня щелепа його відвисла.
— Хто — він?
— Я його знайду. Я знаю як.
— Ти верзеш казна-що, Джордже, — сказав його приятель. — З горя в тебе потьмарився розум, і ти сам не знаєш, що говориш. Посидь краще тихо — скоро вже світатиме.
— Він убив її.
— Це був нещасливий випадок, Джордже.
Вільсон похитав головою. Очі його звузилися, стулені губи ворухнулись у зневажливій заперечливій гримасі.
— Ні, — мовив він рішуче. — Я звик вірити людям на слово і зроду мухи не скривдив, та як я вже щось знаю, то знаю. Це він їхав у тій машині. Вона вибігла до нього, хотіла щось сказати, але він не побажав зупинитися.
Міхаліс і сам це бачив, але йому не спало на думку надавати цьому якогось значення. Він вважав, що місіс Вільсон вискочила на дорогу, тікаючи від чоловіка, а не для того, щоб зупинити якусь там машину.
— Хіба ж вона така?
— Така, що не розкусиш, — сказав Вільсон, неначе це було відповіддю на запитання. — Ох-х-х...
Він знову почав розгойдуватись, а Міхаліс стояв, крутячи в руці поводок.
— Може, в тебе є якийсь приятель, Джордже? Я подзвонив би, викликав його сюди.
Даремна надія — які там приятелі, коли Вільсона не вистачало навіть для власної дружини. Трохи згодом щось змінилося в кімнаті, вікно зробилося світлішим, синявим, і Міхаліс зраділо подумав, що до світанку вже недалеко. А о п'ятій надворі посвітлішало так, що вже можна було погасити світло.
Вільсон осклілими очима задивився на сірі хмарки над кучугурами жужелиці — здіймаючись, вони набували фантастичних обрисів, а вранішній вітерець зіштовхував їх і розганяв.
— Я поговорив з нею, — зашепотів він по довгій мовчанці. — Сказав їй, що мене вона може обдурити, але Господа Бога не обдурить. Я підвів її до вікна... — Він насилу звівся на ноги і, підійшовши до вікна, притиснувся лобом до шибки. — I сказав їй: «Господь Бог знає, що ти робила, знає про тебе геть усе. Мене ти можеш обдурити, але Господа Бога не обдуриш».
Стоячи позад нього, Міхаліс побачив, куди він дивиться, і здригнувся — Вільсон дивився на величезні збляклі очі доктора Т. Дж. Еклберга, що виринали з імли.
— Господь Бог усе бачить, — повторив Вільсон.
— Та це ж просто реклама! — вигукнув Міхаліс. Але він не витримав і відвернувся від тих очей, а Вільсон ще довго стояв перед вікном і кивав головою, вдивляючись у світанкову сутінь.
О шостій годині вже вкрай знесилений Міхаліс полегшено зітхнув, почувши, як перед гаражем зупинилася машина. Це повернувся, додержавши слова, один з чоловіків, що просиділи в конторці до ночі. Міхаліс приготував сніданок для трьох, і вони вдвох його з'їли. Вільсон поводився вже спокійніше, і Міхаліс пішов додому перепочити; а коли за чотири години він прокинувся й прибіг до гаража, Вільсона там не було.