Вечеря скінчилася. Всі повставали з-за столу.
У коридорах закружляли хороводи, гості танцювали фарандолу. Десь музики грали менует… Мольн, що ховав обличчя за піднятим коміром плаща, наче в брижах, почував себе так, ніби він обернувся на іншу людину. Його теж охопила загальна радість, і він разом з усіма став бігати за високим П'єро по коридорах будинку, схожого на театр, у якому пантомімі стало тісно на сцені і вона вилилася за куліси.
Так цілу ніч Мольн кружляв у веселому натовпі, вдягненому в химерні вбрання. Інколи він розчиняв які-небудь двері й потрапляв до кімнати, де показували картини чарівного ліхтаря. Діти захоплено плескали в долоні… Подеколи в кутку зали, де не припинялися танці, Огюстен перекидався словами то з тим, то з тим дженджиком, цікавлячись, які вбрання доведеться надягти в наступні дні…
Та зрештою та велика щедрість, з якою перед ними поставали нові й нові утіхи, почала трохи непокоїти хлопця; побоюючись, що кожної миті хтось може побачити під розстебнутим плащем школярську блузу, він сховався в затишнішому й темнішому кутку будинку. Там він чув лише приглушені звуки фортепіано.
Мольн зайшов до тихої кімнати — це була їдальня, освітлена висячою лампою. Тут теж було свято, але тільки для найменшеньких дітей.
Одні малюки сиділи на м'яких пуфах і гортали книжки з малюнками; інші, присівши навпочіпки перед стільцем, розкладали на ньому кольорові картинки; а ще інші прилаштувалися біля каміна і, не ворушачись, мовчки прислухалися до святкового гамору, що наповнював великий будинок.
Двері їдальні стояли навстіж. В сусідній кімнаті хтось грав на фортепіано. Мольн з цікавістю зазирнув туди. Це було щось на зразок невеличкого салону-приймальні; за фортепіано, спиною до Мольна, сиділа жінка чи дівчина в коричневому плащі, накинутому на плечі, й тихенько награвала мелодії танців і пісеньок. Поряд, на канапі, поважно сиділи, нагадуючи мальовничу картину, й слухали музику шестеро-семеро маленьких хлопчиків і дівчаток. Лише час від часу котресь із них, спираючись руками на канапу, сповзало на підлогу й ішло до їдальні, а його місце займало інше дитятко, якому набридло роздивлятися картинки…
Після цього свята, де було так чудово, але надто гамірно й весело, де сам він, наче неприкаяний, гасав за високим П'єро, Мольн раптом відчув себе напрочуд щасливим і спокійним.
Дівчина й далі грала, а він тихенько повернувся до їдальні, сів і, взявши в руки одну з грубих книжок у червоних палітурках, що лежали на столі, почав неуважно її гортати.
Одразу ж якесь маля, що сиділо на підлозі, підбігло до Мольна, повисло в нього на руці й полізло йому на коліна, аби разом з ним роздивлятися картинки; інше хлоп'я вилізло йому на коліна з другого боку. І тоді Мольну видалося, що він знову бачить свій давній сон. Йому уявилося, ніби він сидить увечері у власному будинку, вже дорослий, одружений, а та прекрасна незнайомка, яка грає на фортепіано, — його дружина…
Розділ п'ятнадцятий
ЗУСТРІЧ
Наступного ранку Мольн був готовий один із перших. Він одягнув, як йому порадили, простий чорний старосвітський костюм: вузький у талії і широкий у плечах піджак, застебнутий хрест-навхрест жилет, такі широчезні внизу штани, що за ними майже не видно було вишуканих черевиків, і циліндр.
Коли Огюстен спустився на подвір'я, там іще не було ні душі. Він ступив кілька кроків, і йому здалося, що настала весна. Справді, цей ранок був найтепліший за цілу зиму. Пригрівало сонце, наче в перші дні квітня. Танув іній, і вогка трава блищала, ніби була вкрита росою. На деревах співали птахи, час від часу Мольнове обличчя пестив ласкавий теплий легіт.
Хлопець поводився як гість, що прокинувся раніше за господаря. Вийшов на подвір'я, сподіваючись, що до нього ось-ось озветься чийсь привітний і радісний голос: «Ви вже прокинулись, Огюстене?..»
Але він довго самотою ходив у садку й на подвір'ї. В головному будинку ніщо не ворушилося — ні за вікнами, ні у вежі. Одначе стулки заокруглених дерев'яних дверей були вже розчинені. І в одному з вікон верхнього поверху, наче літнього ранку, відбивався сонячний промінь.
Мольн уперше зміг серед білого дня роздивитися розташування маєтку. Напівзруйнований мур відокремлював занедбаний садок від подвір'я, яке, очевидно, недавно посипали піском і розрівняли граблями. За прибудовами, в одній з яких ночував Огюстен, стояли химерно розкидані стайні, утворюючи безліч закапелків, порослих чагарями й диким виноградом. Звідусіль маєток обступав ялиновий ліс, затуляючи краєвид; тільки на сході видно було сині скелясті пагорби, що також поросли ялиновим лісом.