Я крикнув Мольнові:
— Стережись! Ззаду ще один!
Але мій товариш не встиг повернутися, як з-за огорожі, до котрої він стояв спиною, вигулькнув, мовби вирісши з-під землі, довготелесий парубійко і, спритно накинувши шарф на шию Огюстенові, перекинув його горілиць. Четверо противників Мольна, яких він щойно пожбурив у сніг, знову накинулись на нього, скрутили йому руки мотузком, а ноги шарфом, і молодий верховода з перев'язаною головою почав обшукувати його кишені… Той, що з'явився тут останнім і взяв у зашморг Мольна, засвітив свічку, затуляючи її долонею від вітру, а верховода дістав з кишені мого товариша напери й роздивлявся кожен з них при світлі цього недопалка. Нарешті він розгорнув ту саму всіяну позначками саморобну карту, над якою працював Мольн після свого повернення, і радісно крикнув:
— Цього разу він нам попався! Ось план! Ось путівник! Тепер побачимо, чи цей пан і справді побував там, де я думаю…
Його посіпака загасив свічку. Кожен з них підбирав зі снігу хто кашкет, хто пасок. І всі зникли в темряві так само швидко, як і з'явилися.
— Він далеко не зайде за цим планом, — сказав Мольн, підводячись зі снігу.
І ми повільно пішли, бо Мольн трохи накульгував. Неподалік від церкви зустріли пана Сереля та дядечка Паск'є.
— Ви когось бачили? — спитали вони. — Ми теж ні…
Завдяки темряві вони нічого по помітили. Різник покинув нас, і пан Серель поквапився додому спати.
А ми з Мольном, повернувшись до своєї кімнати, ще довго сиділи при світлі лампи, яку залишила Міллі, сяк-так латали порвані блузи й, наче двоє товаришів по зброї ввечері після програного бою, пошепки обговорювали чудернацьку подію…
Розділ третій
МАНДРІВНИЙ АКТОР У ШКОЛІ
Наступного ранку ми почували себе погано. До школи примчали о пів на десяту, і саме тієї миті, коли пан Серель уже подав знак заходити в клас, засапавшись, стали в стрій. Через запізнення ми зайняли перші-ліпші місця, хоч звичайно Великий Мольн ставав на чолі цієї довгої вервечки навантажених книжками, зошитами та ручками школярів, яким пан Серель улаштовував прискіпливий огляд.
Я здивувався з того, як поквапливо звільнили нам хлопці місця в самій середині рядів. Поки пан Серель, затримуючи на кілька секунд початок уроків, озирав книжки та зошити Великого Мольна, я з цікавістю крутив головою то ліворуч, то праворуч, роздивляючись обличчя наших учорашніх ворогів.
Я одразу помітив того, про кого весь час думав і кого я не сподівався тут побачити. Він стояв на звичному місці Мольна поперед усіх, поклавши ногу на кам'яну приступку й прихилившись плечем із сумкою, що висіла в нього за спиною, до одвірка. Його тонке, вельми бліде, подекуди всіяне ластовинням обличчя було трохи нахилене й обернене до нас, воно виражало цікавість, змішану з деякою зневагою. Голова в нього була перев'язана полотняним бинтом. Я впізнав верховоду вчорашньої ватаги, юного мандрівного актора, що поцупив у нас карту минулої ночі.
Ми зайшли до класу й повсідалися на свої місця. Новачок сів біля стовпа, на лівому краєчку довгої лави, на якій першим праворуч був Мольн. Жірода, Делаж і трос інших учнів, що сиділи на тій самій лаві, потіснилися, звільнивши новачкові місце, — так, наче заздалегідь про все домовились…
Траплялося й раніше, що взимку до нас ненадовго забредали випадкові учні: човнярі, які застрягли через несподівані морози, мандрівні підмайстри, подорожні, затримані снігопадом. Вони лишалися в школі два-три дні, інколи місяць, але рідко коли більше… На першому уроці вони привертали до себе загальну увагу, але невдовзі їх уже не помічали і вони розчинялися в юрбі звичайних учнів.
Але цього новачка годі було легко забути. Я й досі згадую цю незвичайну істоту й увесь дивний скарб, який він приніс у сумці за спиною. Передусім це були ручки «з краєвидами», — він дістав їх, щоб писати диктант. У них були малесенькі вічка, заглянувши в які можна було побачити досить невиразне й грубо виконане зображення базиліки Лурда або якоїсь іншої, невідомої нам споруди. Він вибрав собі одну з цих ручок, а решта одразу ж пішла з рук у руки по класу. Потім новачок добув китайський пенал з циркулем та іншим цікавим приладдям, яке теж помандрувало уздовж лівої лави, потайки переходячи від учня до учня й тихо ковзаючи під зошитами, щоб пан Серель нічого не помітив.