— Ось і Мольн! Ось і Великий Мольн!
Опинившись у оточенні небагатьох тих, хто не хотів покидати гри, Мольн закружляв на місці, промовляючи мені:
— Витягни руки! Хапай їх, як я хапав їх минулої ночі!
І я, захмелівши від бійки й бувши певен у перемозі, хапав хлопчиків то з одного боку, то з іншого, а вони відбивались, намагалися втриматися на плечах старшокласників, та все одно летіли на землю. Якось умить усі попадали долі, тільки новачок і далі сидів верхи на Делажі; але тому не дуже хотілося битись із Огюстеном; він різко випростався й скинув із себе блідого вершинка.
Поклавши руки на плече Делажа, мовби військовий командир, який тримає за вуздечку свого коня, юнак із білою пов'язкою поглянув на Великого Мольна трохи боязко і з щирим захопленням.
— Ну й здорово! — сказав він.
Але задзвонив дзвоник, і учні, що з'юрмилися довкола нас, сподіваючись побачити цікаву сцену, побігли до класу. Мольн, роздосадувавшись, що не скинув свого ворога на землю, відвернувся від нього й сердито сказав:
— Поквитаємося іншого разу!
До самого полудня заняття проходили так, ніби завтра мали початися канікули: уроки переривалися жвавими розмовами, і юний мандрівний актор перебував у центрі загальної уваги.
Він пояснював, що через холод їм довелося зупинитися на міському майдані, навіть не думаючи більше влаштовувати вечірніх вистав: на них однаково ніхто не прийшов би; тож він вирішив походити до школи, щоб чимось заповнити день, а його товариш у цей час доглядатиме папуг та дресировану козу. Потім він розповів, як вони подорожували по довколишній місцевості, як дірявий цинковий дашок фургона потік, коли йшов дощ, і як їм раз по раз доводилося стрибати на дорогу й штовхати фургон. Учні із задніх парт повставали зі своїх місць і підійшли ближче, щоб почути його розповідь. Ті, кого не зворушувала ця романтика, користалися з нагоди й грілися біля грубки. Та навіть у них зрештою прокидалася цікавість, і вони чимраз ближче підступали до гомінкого гурту, прислухаючись, але не відриваючи руки від грубки, щоб не втратити свого місця.
— А з чого ви живете? — спитав пан Серель, який слухав розповідь юнака з притаманною йому майже дитячою цікавістю й ставив безліч запитань.
Той помовчав з хвилину, так наче досі йому не випадало замислюватися над цим.
— Гадаю, на ті гроші, що їх ми заробили минулої осені. Господарство в нас веде Ганаш.
Ніхто не спитав, хто такий Ганаш. Але я згадав довготелесого незнайомця, який учорашнього вечора по-зрадницькому напав ззаду на Мольна й звалив його на землю…
Розділ четвертий,
У ЯКОМУ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗАГАДКОВИЙ МАЄТОК
Пополудні уроки й далі складалися з самих розваг, у класі панували той самий рейвах, та сама метушня. Мандрівний актор приніс іще цілу купу цінних речей, мушель, ігор, пісень і навіть мавпочку, яка глухо шкряботіла в його сумці… Пан Серель мусив щоразу переривати пояснення й дивитися, що іще вийняв зі своєї торби цей хитрун. До четвертої годили тільки Мольн виконав усі завдання.
Учні не дуже квапилися виходити з класу. Здавалося, тепер зникла різниця між годинами уроків та перервами, яка робить шкільне життя таким розміреним і простим, як зміна дня і ночі. Ми навіть забули, що близько четвертої, як це вже в нас повелося, маємо назвати панові Серелю імена двох чергових, котрі залишаться після уроків і приберуть у класі. Досі ми жодного разу не пропускали цієї пагоди, бо так можна було поквапити вчителя, нагадати йому, що урок закінчується.
Сталося так, що цього дня мав чергувати Великий Мольн, і йде вранці, розмовляючи з мандрівним актором, я попередив його, що в нас завжди другим черговим призначають новачка.
Мольн з'їв скибку хліба й одразу ж повернувся до класу. Що ж до мандрівного актора, то його довелося чекати довгенько, він прибіг аж тоді, коли надворі вже сутеніло…
— Залишишся в класі, — сказав мені мій товариш, — я триматиму його, а ти відбереш у нього план, який він украв у мене.
Я сидів з книжкою в руках за столиком біля вікна, намагаючись читати при останніх відблисках гаснучого дня, а вони пересували парти — Великий Мольн, мовчазний і з суворим виразом обличчя, в чорній блузі, застебнутій ззаду на три ґудзики й підперезаній паском, і мандрівний актор, тендітний, нервовий, з перев'язаною головою, схожий на пораненого солдата. Він був у старому пальті, подекуди порваному, чого я не помітив удень. Сповнений якоїсь дикої запопадливості, він з шаленою рвучкістю піднімав і штовхав парти, ледь помітно всміхаючись. Можна було подумати, що він грає в якусь незвичайну гру, що її суть розуміє тільки він.