Дальшому розквітові таланту Алена-Фурньє перешкодила перша світова війна, що вибухла у серпні 1914 року. Вона поглинула багатьох обдарованих митців різних національностей. Творець «Великого Мольна» став однією з перших її жертв. Уже у вересні лейтенанта Фурньє було вбито.
Бентежний неспокій, передчуття близького лиха проймають роман «Великий Мольн». Сьогодні, коли ми знаємо трагічну долю Алена-Фурньє, ми особливо гостро сприймаємо сумний настрій письменника, краще розуміємо його витоки. Цей настрій не має чіткої соціальної визначеності. Це скорше емоційна реакція на духовне неблагополуччя буржуазного світу, яке боляче вдаряє по людині, руйнує її моральні основи. Воно призводить до відчуженості особистості, але разом з тим штовхає найбільш вибагливих людей, які жадають чистоти й щирості, на пошуки гуманних життєвих начал. Митець і тут не дає якихось конкретних суспільних адрес. Протиотруту від міщанського практицизму й змертвілості почуттів він бачить у відродженні дуже привабливих, хоча й досить абстрактних цілей. Однак пристрасть, з якою Ален-Фурньє стверджує високий ідеал, переконаність, з якою він підносить красу самовідданості в служінні людям, — все це знаходить схвильований відгук у читачів уже кількох поколінь.
Отже, «Великий Мольн» — це ліричний роман, у якому захоплюють передусім яскраві, небуденні характери. Він написаний ще зовсім молодою людиною, яка добре пам'ятає роки власного юнацтва. Звідси у творі напрочуд достовірне змалювання шкільних буднів, хлоп'ячих турбот та розваг. І головне — розуміння психології підлітка, вміння переконливо показати процес становлення особистості, що розпочинав самостійне життя, відкидаючи дитячі фантазії, але зберігаючи безпосередність почуттів, жвавість відгуку на потреби людей. Звідси ж і прагнення письменника зробити оповідь цікавою. В романі панує пригодницька стихія, е таємниці, несподіванки, тобто те, що особливо затримує увагу юного читача. Але куди більше приваблюють нас пригоди душі і серця героїв, які кличуть до мужності н наполегливості в боротьбі за високу гуманістичну мрію.
Одержимість такою мрією Огюстена Мольна, героя роману, багато в чому нагадує палку вдачу персонажів романтичного мистецтва. Мабуть, не випадково одним із улюбленців Алена-Фурньє був його видатний співвітчизник, художник Ежен Делакруа. Сам дух сповнених героїки, сили, руху картин майстра-романтика присутній у гарячковій невгамовності Мольна-шукача. Цей дух відбився у цільності його натури, що не може вдовольнитись тихим плином безбарвного існування і здійснює прорив у царину романтичної фантазії. Так само незаперечний вплив Алена-Фурньє на творчу манеру іншого французького живописця — Камілла Коро. Але якщо враження від полотен Делакруа втілилося головним чином у духовній атмосфері, напрузі чуттєвого світу твору, то уважне вивчення праць визначного пейзажиста Коро залишило слід у тому, як тонко передає Ален-Фурньє багатство відтінків природи, її мінливість у різні пори року, як він одухотворює її н співвідносить її настрій з думками та почуттями героїв. Пейзаж стає важливим художнім засобом, що поглиблює аналіз психологічної драми, яку переживають Мольн та інші дійові особи роману.
В чому суть цієї драми? Перш за все у зіткненні непересічної особистості, що висуває великі вимоги до життя, з убогим середовищем, котре невмолимо гасить спалахи вільної душі, незалежного характеру. Якщо скористатися з відомого вислову Гюстава Флобера, можна сказати, що «сірому кольору плісені, де животіють мокриці» (мається на увазі власницька бездуховність обивателів), Ален-Фурньє протиставляє гарячі барви справжніх, живих почуттів, — дійової доброти, вірності у дружбі та коханні. Такими барвами змальований передусім образ Великого Мольна.