— Я хотів би піти полежати, пане вчителю, — сказав він нарешті, невпевнено підносячи руку. — Я вже три ночі не спав.
— Ідіть, — відповів пан Серель, бажаючи уникнути сутички. Всі голови попідводилися, всі пера позастигали в повітрі; ми з жалем дивилися, як Мольн ішов з класу — в пом'ятій на спині блузі, в брудних черевиках.
Як нудно, довго тягся ранок! Перед полуднем ми почули кроки в мансарді — це мандрівник збирався зійти вниз. Під час обіду він сидів перед каміном, біля заклопотаних дідуся й бабусі, а на засніженому подвір'ї, мигаючи, наче тіні, перед дверима їдальні по тому, як годинник вибив дванадцяту, бігали старшокласники й малюки.
Від цього обіду мені запам'яталися лише глибока тиша й велика ніяковість. Усе було холодне, мов крига: не накрита скатертиною церата, вино в склянках, червонуваті кахлі підлоги, холод якої ми відчували під ногами… Ми вирішили ні про що не розпитувати втікача, щоб не дати йому приводу збунтуватися. А він скористався з цього перемир'я й не пустив пари з уст.
З'ївши солодке, ми обидва змогли нарешті вибігти на подвір'я. Шкільне подвір'я пополудні, коли сніг зораний безліччю дерев'яних черевиків… Подвір'я, потемніле від відлиги, коли з даху над майданчиком для ігор крапотить… Подвір'я, де граються діти й не стихає крик… Ми з Мольном побігли попід будинком. Двоє-трос наших товаришів облишили гру й з радісним криком кинулися до нас, засунувши руки в кишені, в шарфах, розмаяних на вітрі, розбризкуючи під ногами грязюку. Але Мольн подався до старшого класу, я теж побіг слідом, і він замкнув засклені двері саме тієї миті, коли їх штовхнули наші переслідувачі. Задзеленчали шибки, застукотіли дерев'яні черевики об поріг, від дужого поштовху зігнувся залізний засув, що притримував стулки; але Мольн, ризикуючи скалічити пальці об поламаний ключ, устиг повернути його в замку.
Звичайно, таку поведінку ми вважали образливою. Який) таке сталося влітку, нерідко ті, хто залишався за дверима, бігли до садка й лізли в клас через вікна раніше, ніж ті, хто засів у ньому, встигали їх зачинити. Та тепер був грудень, і всі вікна були незачинювані. Ще з хвилину хлопчака шарпали двері, лаючи нас на всі заставки, а потім один по одному, похнюпивши голови й поправляючи шарфи, почали розходитися.
В порожньому класі, де пахло каштанами, двоє чергових пересували парти. Я підійшов до грубки й став грітися, чекаючи початку уроку, а Огюстен Мольн нишпорив на кафедрі та в партах. Невдовзі він знайшов маленький географічний атлас і, зійшовши на поміст, поклавши лікті на кафедру, обхопив долонями голову й почав захоплено його вивчати.
Я вже збирався підійти до нього; я поклав би руку йому на плече, і ми вдвох заходилися б викреслювати на карті його таємничий маршрут, — але враз від дужого поштовху розчахнулися двері молодшого класу і до нас ускочив блідий Жасмен Делаж, а за ним — іще один міський хлопчак і троє сільських. Отже, одне з вікон молодшого класу було погано забите, а хлопцям удалося його розчинити й пролізти крізь нього.
Жасмен Делаж, низенький на зріст, був один із переростків старшого класу. Він дуже заздрив Великому Мольнові, хоч і видавав себе за його друга. До появи в нашій школі Мольна визнаним ватажком класу був Жасмен. Він мав бліде, невиразне обличчя й напомаджений чуб. Єдиний син вдови Делаж, власниці заїзду, він удавав із себе дорослого чоловіка: з хвастощами повторював усе, що чув од гравців у більярд і любителів вермуту.
Коли він зайшов до класу, Мольн підвів голову і, насупивши брови, крикнув хлопчакам, що, штовхаючись, кинулися до грубки:
— Невже ви не можете дати нам спокій хоч би на хвилинку?
— Якщо тобі тут не подобається, то чого ти не залишився там, де був? — спитав, не підводячи голови, Жасмен Делаж, який відчував, що його підтримують товариші.
Мабуть, Огюстен перебував у такому стані втоми, коли людину раптово охоплює лють і вона вже не може стримувати себе.
— Ти, — сказав він, випростуючись і згортаючи атлас, — іди геть звідси! — Мольн трохи зблід.
Делаж крикнув, глумливо посміхаючись:
— Гадаєш, якщо три дні ти десь валандався, то вже й паном учителем став?
І, намагаючись втягти у сварку інших учнів, докинув:
— Знаєш, не ти нас проженеш звідси!
Мольн, розлючений, підскочив до нього. Зчинилася бійка, затріщали по швах рукави блуз. У сварку втрутився лише сільський хлопчак на ймення Мартен, який зайшов до класу разом із Жасменом.
— Ну ж бо облиш його! — сказав він, роздувши ніздрі й трусячи головою, як баран.
Мольн різко відштовхнув Мартена, і той відлетів на середину класу, погойдуючись і розкинувши руки; а тоді Мольн, схопивши однією рукою Делажа за комір, другою ж відчинивши двері, намагався виштовхнути його геть. Жасмен хапався за парти й волочив ноги по підлозі, скрегочучи по кахлях своїми підкованими черевиками; тим часом Мартен, відновивши рівновагу, нахилив голову вперед і люто накинувся на Мольна. Мольн відпустив Делажа, наготувавшись зчепитися з цим телепнем, і, певне, Огюстенові добряче перепало б, якби в цю мить не прочинилися двері. З'явився пан Серель; перш ніж зайти до класу, він обернувся в бік кухні, докінчуючи якусь розмову…