— Роман був. У всіх завжди бувають романи. Але не пригадую нічого таємничого.
— У нього не було суперника?
— Ні, я була вільною.
— Ви знаєте, що його обручку хтось зняв. Вас це не дивує? Можливо, якийсь старовинний ворог і справді вистежив вашого чоловіка, але заради чого була знята обручка?
Я готовий був заприсягтися, що легка усмішка промайнула на її вустах.
— Не можу сказати.
— Гаразд. Більше не будемо вас затримувати. Прийміть наші вибачення за турботу, — піднявся й уклонився інспектор. — Залишилася ще купа нез’ясованих моментів, але ми повернемося до них пізніше.
Місіс Дуглас підвелася з крісла, і я знову помітив швидкий запитальний погляд, який вона кинула на нас, — ніби спитала: «Яке враження справили на вас мої свідчення?» — і пішла.
— Вродлива жінка, — задумливо мовив Мак-Дональд, коли двері за нею зачинилися. — Беркер, гадаю, добряче встромив носа в тутешні події. Він визнав, що покійник був ревнивий, і він напевно більше за будь-кого іншого знав про причини його ревнощів. А історія з обручкою? Її не можна недооцінювати. Той, хто стягнув із пальця мерця обручку... Що скажете, містере Голмс?
Мій приятель сидів, опустивши голову на руки, занурений у роздуми. Потім він підвівся й подзвонив.
— Емсе, — сказав Шерлок, коли увійшов дворецький, — а де зараз містер Беркер?
— Піду його пошукаю, сер.
Через хвилину він повернувся і повідомив, що містер Бер-кер у саду.
— Не пригадуєте, Емсе, що було на ногах у містера Беркера минулої ночі?
— Він був у нічних капцях. Я приніс йому чоботи, коли він мав іти в поліцію.
— Гаразд, Емсе. Нам важливо знати, які сліди залишив містер Беркер, а які — злочинець.
— Мушу зауважити, що його капці брудні від крові. Так само, як і мої власні, звісно.
— Це цілком природно, кров у кімнаті була повсюди. Однак, Емсе, принесіть, будь ласка, це взуття сюди.
Емс подався за ним і незабаром повернувся з капцями в руках. Підошви їхні були чорні від застиглої крові.
— Дивно! — пробурмотів Голмс, який стояв біля вікна та розглядав взуття. — Дуже дивно!
Потім швидким різким рухом поставив один капець у кривавий слід, що залишився на підвіконні. Слід повністю збігався. Він мовчки всміхнувся своїм колегам.
Інспектор змінився на обличчі. У його мові чітко зазвучав шотландський акцент, як завжди в миті хвилювання.
— Джентльмени, — залементував він, — тут не може бути сумнівів! Беркер сам указав на вікно. Пляма набагато ширша за слід чобота. Але що все це означає, містере Голмс, що ж це таке?
— Це цікаво... — пробурмотів мій товариш.
Вайт Мейсон захихотів.
— Я ж казав, що тут незвичайний випадок! — вигукнув він. — Дивовижний випадок!
Розділ 6. Просвіт
Три детективи залишилися в садибі, щоб докладніше розібратися в результатах слідства, а я наодинці подався в наш скромний готель. Але спочатку мені заманулося погуляти в старовинному саду, що оточував будинок, між рядами старих підстрижених тисів. У глибині саду я знайшов невеличку гарненьку галявину із сонячним годинником посередині. Усе це створювало мирну та заспокійливу атмосферу, таку бажану для моїх розхитаних нервів. У цьому спокої якось забувалася похмура кімната із закривавленим тілом на підлозі, а якщо й згадувалася, то лише як страшний сон. Але коли я прогулювався садочком, намагаючись відпочити тут душею, стався інцидент, який одразу повернув мої думки до злочину.
Я вже казав, що будинок оточували ряди тисових дерев. У найвіддаленішому від дому ряду вони росли дуже щільно, як живопліт. Позаду них стояла кам’яна лава, схована від поглядів людей у будинку. Підійшовши, я почув голоси: якусь фразу, кинуту чоловічим голосом, і тихий жіночий сміх, ніби у відповідь на неї. Через хвилину я побачив місіс Дуґлас і Бер-кера, причому побачив раніше, ніж вони помітили мене. Вираз її обличчя мене вразив. На допиті вона здавалася серйозною та сумною, та тепер усі сліди горя на її обличчі стерлися, а очі навіть світилися радощами. За мить, побачивши мене (вони спізнилися лише на хвилину), обоє вдягли похмуро-врочисті маски. Кинувши швидко й тихо два-три слова, Беркер підвівся й пішов мені назустріч.
— Даруйте, сер, — сказав він, — я маю честь звертатися до доктора Ватсона?
Я холодно вклонився.
— Ми так і думали, що це мали би бути ви. Про вашу дружбу з містером Шерлоком Голмсом знають усі. Чи не підійдете ви на хвильку, щоб перекинутися словом із місіс Дуґлас?