— Гаразд, залишмо в спокої історію та повернімося до сьогоднішнього дня. Точніше, до цієї ночі, коли я відвідав садибу. Я не зустрів ні містера Беркера, ні місіс Дуґлас. Вирішив не турбувати їх, зате переконався, що вдова, мабуть, не сумувала й провела чудовий вечір. Замість цього я обмінявся з Емсом люб’язностями, які дозволили мені просидіти самому якийсь час у кімнаті покійника, не доводячи це до відома нікого іншого в будинку. Маю зізнатися, я провів там досить корисну чверть години.
— Що ж ви там робили?
— Щоб не сперечатися через таку дрібницю, скажу, що шукав зниклу гирю. Я надавав їй важливого значення із самого початку. Закінчилося тим, що я таки її знайшов.
— Де саме?
— Ну от, ми дійшли до низки нез’ясованих питань. Дозвольте мені самому підійти до фінішу дещо ближче, і я обіцяю поділитися з вами всім, що знаю.
— Гаразд, ми змушені прийняти ваші умови, — здався інспектор. — Але ж ви радите нам облишити цю справу... Поясніть, заради Бога, чому ми маємо так вчинити?
— З тієї причини, любий містер Мак, що ви навіть не знаєте, що розслідуєте.
— Як це так! Ми розслідуємо вбивство містера Джека Дуґ-ласа в Бірлстоунській садибі.
— Так-так, маєте рацію. Але не треба шукати таємничого джентльмена на велосипеді. Запевняю вас, це ні до чого не призведе.
— Тоді порадьте, що нам робити?
— Гаразд, але ви скористаєтеся моєю порадою?
— Зізнаюся, я завжди вважав, що за вашими обхідними промовами щось та й ховається. Я зроблю все, що ви запропонуєте.
— А ви, містере Мейсон?
Провінційний детектив безпорадно поглянув спочатку на одного, потім на іншого — методи Голмса були для нього новинкою.
— Ну, якщо це годиться для інспектора, то й для мене також, — нарешті видихнув він.
— Тоді я пропоную вам обом здійснити маленьку прогулянку околицями. Мені казали, що вигляд із Бірлстоунської височини просто чудовий. Поснідати можете в готелі... Увечері втомлені, але задоволені...
— Ваші жарти переходять усі межі! — обурився Мак-Дональд.
— Ну гаразд, чиніть, що хочете, — заспокоїв його Голмс, ласкаво поплескавши по плечу. — Робіть, що заманеться, й ідіть, куди забажаєте, але неодмінно чекайте мене тут до вечора, містере Мак.
— Це звучить раціональніше.
— Я дам вам чудову пораду, але не буду на ній наполягати. Тільки з’явіться сюди обов’язково. Можливо, ви будете мені потрібні. А тепер попрошу написати записку містерові Беркеру.
— Якого змісту?
— Я продиктую, якщо дозволите. Готові? «Дорогий сер, вважаю за доцільне осушити рів навколо садиби в сподіванні, що ми можемо знайти там...»
— Шкода праці, — зауважив інспектор, — я його досліджував.
— Я це знаю. Однак продовжуйте, будь ласка, писати.
— Згода.
— «...в сподіванні, що ми зможемо знайти там щось важливе для нашого розслідування. Я звелів, щоб робітники з’явилися на роботу завтра вдосвіта».
— Не може бути!
— «...про що й вважав за свій обов’язок повідомити вам заздалегідь». Тепер підпишіться й пошліть свою людину, щоб вручити йому це особисто десь близько четвертої. О четвертій ми знову зберемося тут, а до того часу кожен може робити все, що йому заманеться.
Ми зібралися, коли вже наближався вечір. Голмс був серйозний, мене переповнювала цікавість, детективи, вочевидь, відчували себе ображеними й були схильні поставитися критично до всіх висновків мого приятеля.
— А тепер, джентльмени, — сказав він, — попрошу вас одягнутися тепліше. На вулиці холодно, а я не знаю, скільки часу забере наша експедиція. Нам треба опинитися на місці до того, як зовсім стемніє.
Загорнувшись за порадою Голмса у теплий одяг, ми рушили вздовж зовнішнього боку огорожі парку. Через перший пролом у ній ми пролізли крізь віковічні дерева, що оточували старовинний будинок, і під захистом сутінків безшумно прокрадалися слідом за моїм знаменитим товаришем. Так ми досягнули густих кущів, які росли навпроти підйомного мосту. Міст був опущений. Голмс засів за стіною з гілок, ми, природно, також.
— Що тепер буде? — спитав Мак-Дональд.
— Наберімося терпіння й не розмовлятимемо голосно, — запропонував Голмс.
— Навіщо ми взагалі сюди прийшли? Знаєте, я вважаю, що ви могли б бути з нами відвертішими.
Шерлок Голмс усміхнувся.
— Ватсон запевняє, що я певним чином актор. У мені живуть інстинкти, які вимагають добротної режисерської постановки сцен. Запевняю, містере Мак, наш фах став би зовсім нудним, якби ми іноді не збагачували його драматичними вчинками, які надавали би блиску результатам, здобутим важкою працею. Зараз ситуація змушує вас хвилюватися, відчувати напругу мисливця, котрий сховався в засідці. Нічого цього не було б, якби я не згадав про чіткий розклад потягів... Тож дещицю терпіння, містере Мак, і все повернеться на свої місця.