Джентльмени, напередодні фатальних подій я був у Тан-бридж-Вельсі й випадково побачив на вулиці одного чоловіка. Тільки мигцем, але не міг не впізнати свого смертельного ворога, котрий переслідував мене, немов голодний вовк дику козу. Мені стало ясно, що біда близько. Я повернувся додому й приготувався зустріти її, знаючи, що мені доведеться захищатися власними силами. Колись про мої успіхи ходила слава по всіх Сполучених Штатах, і я був упевнений, що щастя, як і раніше, всміхнеться мені.
Весь день я був як на голках, не виходив у парк і вчинив правильно: зловмисник пустив би в мене заряд шроту раніше, ніж я би встиг його зауважити. Коли міст підняли, я прогнав думку про біду, не припускаючи, що він міг залізти в будинок і сховатися, вичікуючи мене. Але коли я робив звичайний вечірній обхід будинку, як завжди, у халаті, то, увійшовши в свою кімнату, відчув небезпеку. Мабуть, людина, котра не раз піддавала загрозам своє життя, має щось на кшталт шостого чуття, яке й подає йому сигнали. Чому я гостро усвідомлював наближення нещастя, точно не можу сказати. Але наступної ж миті я помітив за фіранкою носаки черевиків. Побачивши джерело своїх інстинктивних побоювань, я кинувся за молотком, який раніше залишив на каміні. Тієї ж миті ворог стрибнув на мене. Блиснув ніж, але я відбив лезо молотком. Зброя випала з рук мого супротивника. Тоді нападник витягнув з-під плаща рушницю. Клацнув курок, але я встиг схопити ствол руками й підняти догори. Ми відчайдушно боролися. Мій опонент ні на секунду не послаблював натиску, однак якоїсь миті приклад опинився ближче до мене. Не знаю, можливо, я смикнув за гачок, може, ми обоє потягнули за нього. Так чи інакше два набої вцілили йому в обличчя, і, глянувши вниз, я побачив те, що залишилося від Теда Болдвіна. Я впізнав цього чоловіка в місті, упізнав також, коли він накинувся на мене, але, побачивши, наскільки спотворений труп, навіть його власна мати не сказала б, хто перед нею. Я звик до страшних видовищ, але й мені стало незатишно.
Прибіг Беркер. Я почув кроки дружини, але вчасно зупинив її. То було видовище не для жінок. Пообіцявши незабаром прийти в її кімнату, я почав пояснювати все Беркеру, але він сам усе зрозумів із першого погляду. Нам залишалося лише чекати слуг. Ніхто не з’явився, і ми збагнули, що пострілу не було чутно, що все, що сталося, знаємо тільки ми. Тоді в мене й народилася ідея, яка здалася нам обом блискучою. Рукав Теда закатався, виявивши знак ложі. Погляньте!
Дуґлас підгорнув свій власний рукав і показав брунатний трикутник у колі, такий самий, що ми бачили на руці убитого.
— Саме тавро навело мене на думку видати вбитого за себе. Ми були приблизно однакові на зріст та поставу, його волосся було схоже на моє, а від обличчя нічого не залишилося. Ми з Беркером зняли з Теда ось цей костюм, накинули на нього мій халат і поклали труп у тій позі, в якій ви його знайшли. Зв’язавши речі Болдвіна у вузлик, я уклав туди ж єдиний тягар, що опинився під рукою. Все викинули з вікна. Картку, яку він мав намір покласти на мій труп, я залишив біля нього. Ми вдягли мої персні на його пальці, але коли справа дійшла до обручки...
Він витягнув свою м’язисту руку.
— Самі бачите, що я нічого не міг удіяти. З дня весілля ця обручка не покидала свого місця, і зняти її було неможливо. Та мені й не хотілося розлучатися з нею. Ми вирішили віддати цю подробицю на милість долі. Зате я приніс шматочок пластиру й наклеїв його на вцілілу частину обличчя вбитого в тому ж місці, де, як ви бачите, він наклеєний у мене. Лише в цьому випадку, містере Голмс, ви припустилися помилки: знявши пластир, ви не побачили б порізу. Ось як усе склалося. Якби я зачаївся на якийсь час, а потім поїхав кудись, де пізніше до мене приєдналася б дружина, залишок наших днів, імовірно, пройшов би спокійно. Побачивши в газетах, що Болдвін мене вбив, ці чортяки дали б мені спокій. Я сховався б, а Беркер зробив би все інше. Ви й самі можете здогадатися, про що саме він подбав насамперед. Мій приятель відчинив вікно й зробив кривавий відбиток на підвіконні з метою показати, яким шляхом утік вбивця. Це була смілива думка. Потім Сесіл подзвонив. Далі ви знаєте. Тепер, джентльмени, робіть, що вважаєте за потрібне, однак повірте, що я сказав усю правду. Дозвольте лише поставити вам одне запитання: як вчинить зі мною англійське правосуддя?