Наближалася північ, останні поодинокі перехожі зникли у своїх домівках. Відчинивши двері редакції, Болдвін і його супутники побігли сходами. Мак-Мурдо й Вілбі залишилися внизу. Через півхвилини згори почулися вигуки, прохання про допомогу, тупіт, стукіт звалених меблів. Потім на майданчик вибіг сивочолий чоловік. Але його наздогнали, окуляри нещасного злетіли й дзвінко розбилися біля ніг Джека. Старигань упав, одразу шестеро київ загупали по його спині. Він корчився, стогнав, його довгі худі ноги та руки тремтіли під ударами. Нарешті він затих. Усі, крім Болдвіна, відступили, але той, із обличчям, спотвореним злістю, продовжував бити нещасного по голові. Мак-Мурдо вибіг сходами та вхопив Болдвіна за руку.
— Ви його вб’єте, — сказав він. — Годі!
Болдвін оскаженіло зиркнув на нього та відсмикнув руку.
— Хто ви такий, щоб втручатися? Геть! — він знову здійняв палицю, але Мак-Мурдо вихопив револьвер.
— Ви там обережніше, — сказав він. — Не раджу підіймати на мене руку, інакше справа скінчиться погано. А щодо нього, то хіба магістр не заборонив убивати цього чоловіка?
— Він має рацію, — сказав один зі зграї.
— Втікайте! — закричав знизу Вілбі.
На першому поверсі, у друкарні, здійнявся галас. Кілька робітників і метранпаж вискочили на нижній майданчик. Прибирачі облишили нерухомого стариганя та кинулися вниз. Дехто побіг назад у бар, інші, серед яких був і Мак-Мурдо, знову розсипалися темними вуличками та кружними шляхами подалися додому.
Розділ 4. Долина страху
Наступного ранку Мак-Мурдо передусім згадав про свій вступ у ложу. Воно й не дивно: рука в нього розпухла — запальний процес, дуже боліла голова. Пізно поснідавши, він узявся за лист одному приятелеві. Принесли свіжий «Вісник». Внизу була надрукована замітка під заголовком «Злочин у редакції “Вісника”». Вона коротко повідомляла про вечірній напад і закінчувалася словами: «Справу передали поліції, проте навряд чи можна сподіватися, що розслідування призведе до якихось результатів. Численним друзям Стейнджера повідомляємо, що, хоча його й жорстоко побили, чоловік отримав кілька ушкоджень голови, життя його поза небезпекою».
Мак-Мурдо відклав газету, його рука легко тремтіла. Мабуть, забагато хильнув учора. Він розкурював люльку, коли в двері кімнати постукала й увійшла господиня. Вона передала йому записку, щойно принесену хлопчиком-кур’єром. Мак-Мурдо відразу пошукав підпис, але його не було. Текст був такий: ««Маю побалакати з вами, але не у вас удома. Можемо зустрітися біля флагштока на Млиновому пагорбі. Якщо прийдете туди зараз, повідомлю щось важливе і для вас, і для мене».
Мак-Мурдо двічі перечитав ці рядки, але вони нічого не повідомили йому про можливого автора. Поміркувавши, він усе ж вирішив піти на зустріч.
Млиновим пагорбом називали невеликий запущений парк у центрі міста. Улітку там вешталися нероби, взимку ж він був порожній, і було це дуже непривабливе місце. З вершини пагорба, на якому й був розбитий парк, відкривався вигляд не лише на містечко, а й на звивисту долину, що простягалася донизу, вкриту чорним від кіптяви та вугільного пилу снігом, і на порослі лісом гори. Мак-Мурдо пішов угору доріжкою, обсадженою з обох боків ялинками, і нарешті дістався до закритої корчми посеред парку. Поруч із корчмою виднівся порожній флагшток, а під ним стояв чоловік у плащі з піднятим коміром і в низько насунутому капелюсі.
Він обернувся на відгомін кроків, і Мак-Мурдо з подивом упізнав Морріса. Замість привітання вони обмінялися сигналами ложі.
— Я мав порадитися з вами, містере Мак-Мурдо, — сказав Морріс невпевнено. — Дякую, що прийняли моє запрошення.
— Чому ви не підписалися?
— Треба бути обережним, зараз не знаєш, кому можна довіряти, а кому — ні.
— Братам по ложі слід довіряти.
— Ну, не завжди, — у запалі заперечив Морріс. — Усе, що ми говоримо, і навіть усе, що думаємо, передають містеру Мак-Ґінті.
— Послухайте, — невдоволено зауважив Мак-Мурдо, — ви ж знаєте, що я тільки вчора присягнув на вірність магістру. Хочете, щоб я зламав присягу?
— Кепські ж у нас справи, якщо вільні громадяни не сміють висловлювати свої думки, розмовляючи віч-на-віч.
Мак-Мурдо, котрий пильно спостерігав за співрозмовником, здавалося, пом’якшав.