— А як же?.. — він указав великим пальцем через плече, і Мак-Мурдо збагнув, що він має на увазі фальшиві долари.
— Усе гаразд, — пошепки відповів Мак-Мурдо: у нього був сховок під підлогою в спальні.
— До побачення, — голосно сказав Мак-Ґінті, стискаючи йому руку. — Я переговорю з адвокатом Рейлі й усі витрати візьму на себе. Можете бути певними: вас скоро звільнять.
Капітан підозріло поглянув на них.
— Ви двоє, — звернувся він до полісменів, — вартуйте арештанта та стріляйте, якщо надумає втекти. А я обшукаю будинок.
Але обшук нічого не дав, і Мак-Мурдо відвели в поліцію. Стемніло, дув різкий вітер, тому людей на вулицях було мало. Але зустрічалися перехожі, підбадьорені темрявою та присутністю поліції, котрі обсипали заарештованого образами.
— Судити клятого Прибирача! — крикнув хтось. — Лінчувати його!
Після короткого допиту Мак-Мурдо помістили в загальну камеру. Там він побачив Болдвіна й інших учасників нападу. Але довга рука ложі дотяглася й сюди.
Уночі якийсь полісмен увійшов у камеру з оберемком соломи та вийняв з неї дві пляшки віскі, харчі та колоду карт. Арештанти цієї ночі не нудьгували.
Уранці стало ясно, що їм справді немає чого боятися. З одного боку, свідки нападу, метранпаж й інші працівники, визнали, що освітлення було слабке, а вони хвилювалися й тому не можуть тепер переконливо засвідчити особи нападників. До того ж спритний адвокат, запрошений Мак-Ґінті, зовсім їх заплутав. Потерпілий, котрий дав свідчення в лікарні, пам’ятав лише, що першим його ударив чоловік із вусами. Стейнджер, правда, додав, що переконаний у причетності до нападу Прибирачів, бо з усіх навколишніх жителів лише вони його ненавидять і він неодноразово отримував від них листи з погрозами. Але з іншого боку, шестеро громадян, зокрема й муніципальний радник Мак-Ґінті, заявили, що всі обвинувачені в момент нападу грали в карти у Будинку спілки та розійшлися дуже пізно. У результаті звинувачених відпустили, сказавши їм кілька слів, схожих на вибачення, а капітану Мервіну й усій поліції зробили зауваження за недоречну старанність.
Коли оголосили рішення, у залі пролунали овації. Мак-Мурдо глянув і побачив багато знайомих облич. Брати ложі всміхалися та махали капелюхами. Інші сиділи, зціпивши зуби та насупивши брови, і мовчки дивилися на виправданих, коли ті виходили з суду. Тільки один робітник із чорною бородою гукнув їм услід:
— Кляті вбивці!.. Ми все ж запхаємо вас до каземату!
Розділ 5. Найтемніший час
Коли щось і могло збільшити популярність Мак-Мурдо серед Прибирачів, то лише цей арешт і подальше виправдання. Він уже заслужив репутацію веселого хлопця, гордого та запального, нездатного знести образу ні від кого, навіть від самого майстра ложі. Лише дехто зі старших братів, зокрема й Болдвін, явно дратувався такій блискавичній кар’єрі новачка. Але вони трималися обережно, бо Мак-Мурдо так само легко вступав у бійку, як сміявся й жартував.
Зате старий Шефтер тепер узагалі не бажав мати з ним нічого спільного й категорично заборонив з’являтися в нього вдома. Однак любляча Етті не могла відмовитися від Джека, хоча здоровий глузд і їй підказував, до чого призвело б заміжжя з таким чоловіком. Якось уранці, провівши безсонну ніч, дівчина вирішила побачитися з Джеком та вмовити його відмовитися від цих темних справ. Вона подалася до нього та непомітно прослизнула в кімнату, де, як вона знала, жив Мак-Мурдо. Той сидів за столом і щось писав. Кроків Етті він не почув. Раптом її охопив грайливий настрій. Дівчина навшпиньки підкралася до Джека та несподівано поклала руку йому на плече.
Намір Етті налякати його був більш ніж удалим. Джек миттю схопився, наче підкинутий пружиною, і різко обернувся.
Ліва рука його одночасно зім’яла папір, що лежав на столі, а правою він ледь не схопив дівчину за горло. Секунду він витріщався на неї шаленим нерозуміючим поглядом, потім на обличчі зобразилося полегшення, здивування і, нарешті, радість.
— А, це ви, Етті, — сказав Джек, різко витираючи спітніле чоло. — Лиш подумайте: ви прийшли до мене, а я вас так зустрічаю! Ох, Етті, дозвольте мені заспокоїти вас!
І він простягнув до юнки руки. Але та ще перебувала під сильним враженням від побаченого виразу смертельного страху, який у першу мить з’явився на обличчі парубка.
— Чому ви так сильно злякалися мене? О, Джеку, якби ваша совість була чистою, ви не дивилися б на мене так!
— Я думав про інше, і коли ви безгучно підкралися...
— Ні, Джеку, — у дівчини раптом спалахнула підозра. — Дайте мені листа, який писали!