— Але що ви задумали?
— Чим менше будете знати, друже Морріс, тим вам буде спокійніше. Нічого не питайте й дайте подіям йти своїм природним шляхом.
Морріс скрушно похитав головою.
— Я відчуваю на собі його кров, — майже простогнав він.
— Самооборона — не вбивство, — похмуро всміхнувся Мак-Мурдо. — На війні — як на війні! Або йому гинути, або нам! Йому не можна дозволити довго залишатися в долині, інакше він і справді наламає дров! О, брате Морріс, боюся, що нам скоро доведеться обрати вас магістром, бо ви, безперечно, врятували ложу.
Мак-Мурдо зареготав.
Але коли Морріс пішов, перш ніж податися на засідання ложі, він розібрав якісь папери й частину з них спалив. Дорогою затримався біля будинку Шефтера. Постукав у віконце, щоб викликати Етті. Обличчя Мак-Мурдо було незвично серйозним та напруженим.
— Що трапилося, Джеку? — спитала Етті. — Милий, вам загрожує біда?
— Наразі ні, люба. Але, можливо, вартувало б зникнути звідси раніше, ніж справа дійде до безвиході.
— Зникнути?
— Адже я колись пообіцяв вам, що настане день, коли поїду. Тепер цей день, либонь, наближається. Сьогодні я отримав звістку, і не дуже приємну. Насувається загроза.
— Поліція?
— Гірше. Пригадуєте, як ви сказали: якщо я поїду, то поїдете зі мною?
— Так, пам’ятаю.
— Тоді вислухайте мене й зробіть усе, що вам скажу, у цьому єдиний порятунок для нас із вами. У цій долині відбудеться цілий ряд подій. Багато хто з нас буде змушений про себе подбати. Я — у будь-якому випадку. Якщо мені доведеться втікати, удень чи вночі, маєте поїхати зі мною.
— Я поїду слідом за вами, Джеку.
— Ні-ні! Не слідом за мною, а зі мною. Долина Вермісси назавжди замкнеться для мене, і я ніколи більше не зможу сюди повернутися. Як можу я залишити вас тут, навіть ненадовго? Поїдете зі мною?
— Авжеж, Джеку.
— Благослови вас, Боже, за вашу довіру. Коли дам вам знати, Етті, ви маєте негайно все покинути та поспішати на вокзал. Я з’явлюся туди за вами.
— Вдень або вночі я прийду на перший ваш поклик, Джеку.
Члени ложі вже зібралися у Мак-Ґінті. Гул привітань зустрів Мак-Мурдо, коли він з’явився в залі. Крізь тютюновий дим Мак-Мурдо розгледів чорне волосся магістра, жорстоке, недружнє обличчя Болдвіна, схожого на шуліку секретаря та інших ватажків ложі.
— Ми раді бачити вас, брате, — сказав голова. — Маємо вирішити спірне питання.
— Він має на увазі суперечку Лендела з Іґаном, — неголосно пояснив сусід Мак-Мурдо. — Обоє вимагають головної нагороди за вбивство старого Кребба у Стайлстауні, а як ми маємо дізнатися, чия саме куля його вбила?
Мак-Мурдо встав і підняв руку. Запанувала мовчанка.
— Високоповажний магістре, — сказав він урочисто, — прошу слова для дуже важливого повідомлення.
— За правилами ложі в таких випадках відкладається все інше, — погодився голова. — Слухаємо вас, брате Мак-Мурдо.
Той вийняв із кишені листа.
— Високоповажний магістре та брати, — заявив він, — сьогодні я отримав лихі вісті. Нам треба негайно обговорити їх і вжити заходів, інакше дочекаємося несподіваного удару, який знищить нас усіх. Мене поінформували, що кілька найбільших компаній об’єдналися з метою знищити нас. Нині у долині діє детектив Пінкертона Бирді Едвардс. Він збирає докази, які, можливо, накинуть зашморги на шиї багатьох із нас.
— Які маєте докази, брате Мак-Мурдо? — насупився Мак-Ґінті.
— Так написано в листі, який потрапив у мої руки. Чий це лист, не важливо. Але запевняю вас своєю честю, що джерело гідне довіри.
— Я чув ім’я Едвардса, містере голово, — зауважив один із старших братів. — Кажуть, це найкращий детектив Пінкер-тона.
— Чи знає хтось його в обличчя? — поцікавився Мак-Ґінті.
— Так, — озвався Мак-Мурдо. — Я знаю його в обличчя.
Залою пробіг гул подиву.
— І мені здається, він у наших руках, — з радісною посмішкою продовжував Мак-Мурдо. — Діючи хутко та рішуче, ми можемо попередити небезпеку. Якщо довірите цю справу мені...
— А в чому полягає небезпека? — перепитав Мак-Ґінті. — Що він може знати про нас?
— Не всі брати мають вашу твердість, раднику. Серед них можуть знайтися й слабкодухи. Що, коли Едвардсу вдасться когось підкупити? Може, йому це навіть уже вдалося! Існує лише один надійний засіб...
— Не дати йому покинути долину, — підказав Болдвін. — Між нами існували непорозуміння, але зараз я з вами цілком згоден.
— І як ми його знайдемо? — поцікавився Мак-Ґінті.
— Високоповажний магістре, про наші плани не слід говорити при всіх. Я не підозрюю нікого з присутніх, але якщо Едвардс щось пронюхає, нам до нього буде не дістатися. Треба обрати спеціальний комітет. Пропоную ввести в нього вас, містере голово, брата Болдвіна й ще п’ятьох.