— Згода, — відповів Сканлен, — скористаюся вашою порадою. Сподіваюся, ложа не засудить мене за це.
Усі семеро членів комітету прийшли майже водночас. На перший погляд, вони мало відрізнялися від поважних, шанованих громадян, але серед них не було чоловіка, на совісті котрого налічувалося б менше дюжини вбивств.
Мак-Мурдо поставив на стіл пляшку дешевого віскі, й усі вони хильнули по чарці. Кармак торкнувся рукою печі — вона була розпечена, адже ночами ставало холодніше.
— Оце добре, — зауважив він, злісно всміхнувшись.
— Ще б пак, — погодився Болдвін. — Якщо притиснемо чоловіка до неї, буде неважко вивідати в нього все, що потрібно.
— Не сумнівайтеся, ми все дізнаємося, — заспокоїв їх Мак-Мурдо.
Він був спокійнішим за всіх, хоча й мав зіграти найважчу роль.
— Ви молодець, Мак-Мурдо, — похвалив Мак-Ґінті. — Ми всі вискочимо, як тільки ви гукнете. Шкода тільки, що вікна тут без віконниць.
Мак-Мурдо старанно засмикнув щільні фіранки.
— Нічого, нікому не спаде на гадку сюди зазирнути. Однак готуйтеся. Час наближається.
— А раптом він не прийде? Раптом відчув небезпеку? — метушився секретар.
— Не хвилюйтеся, прийде, — запевнив Мак-Мурдо. — Він так само жадає прийти, як ви — його побачити. Цить! Слухайте.
Усі застигли, як воскові фігури. У декого в руках залишилися підняті склянки. Почулися три гучних удари в двері.
— Мовчати! — шепнув Мак-Мурдо й вийшов із кімнати.
Убивці чекали, напружено дослухаючись і рахуючи кроки свого спільника. Ось він відімкнув зовнішні двері; пролунали кілька слів, імовірно, привітання. Почулися чужі кроки й невиразний звук незнайомого голосу. Потім грюкнули двері та ключ, брязнувши, обернувся в замку. Жертва потрапила в пастку. Тигр Кармак видав якийсь звук, схожий на вдоволений сміх, але Мак-Ґінті затиснув йому рота рукою. З сусідньої кімнати долинали звуки розмови. Нарешті двері відчинилися й з’явився Мак-Мурдо, притискаючи пальця до вуст. Він підійшов до столу, зупинився і якимось дивним поглядом обвів усіх присутніх. У ньому відбулася помітна зміна. Очі за окулярами пашіли хвилюванням, обличчя було напружене й здавалося висіченим із граніту.
— Ну, — тихо спитав Мак-Ґінті, стримуючи терпець. — Він прийшов? Бирді Едвардс тут?
— Авжеж, — повільно вимовив Мак-Мурдо. — Бирді Едвардс тут. Бирді Едвардс — це я.
На мить запанувала мертва тиша. Семеро вбивць від несподіванки навіть не одразу усвідомили те, що сказав Мак-Мурдо. Раптом гучно задзвеніло розбите скло, й усі вікна разом наїжачилися рушничними стволами. Мак-Ґінті заревів, немов поранений ведмідь, і кинувся до напівпрочинених дверей. Але там його зустріло дуло револьвера. За дверима стояв капітан Мервін. Мак-Ґінті відступив.
— У кімнаті безпечніше, раднику, — сказав чоловік, котрого вони знали як Мак-Мурдо. — Якщо ви, Болдвіне, не кинете револьвер... Так, добре. Слухайте мене. Будинок оточений. Тут сорок солдатів. Судіть самі, чи є сенс опиратися. Чудово... Забирайте зброю, Мервіне.
Обеззброєні Прибирачі у похмурому заціпенінні стояли біля столу.
— Послухайте мене на прощання, — продовжував Едвардс. — Бо, ймовірно, ми не зустрінемося до суду. Я хочу дати вам поживу для роздумів — у вас буде час подумати. Я Бирді Едвардс із агенції Пінкертона. Мені доручили викрити вашу зграю. Це була небезпечна гра. Тепер усе скінчено: я виграв.
Прибирачі вийшли із заціпеніння, очі їхні були звернені до Едвардса, у них палала ненависть і загроза.
— Комусь здається, що гра ще не закінчена? Можливо. Та в будь-якому разі багатьом із вас брати участь у ній більше не доведеться. Крім вас, заарештували ще шістдесятьох. Зізнаюся: коли мені запропонували цю справу, я спершу не повірив у її реальність і думав, що це газетна вигадка. Дізнавшись, що Прибирачі пов’язані з масонами, я поїхав до Чикаґо й вступив у братство. Однак тільки прибувши до Вермісси, я збагнув, що правда страшніша за якісь там газетні публікації. Між іншим, я нікого не вбивав у Чикаґо, а долари, які ви від мене отримували, — справжні. Ви до цього не додумалися так само, як і не розгадали моїх вчинків, скоєних у вас на очах. Я почав із того, що врятував старого Стейнджера, якого ледь не вбив Болдвін; я попередив Честера Вілкокса, і коли підірвав його будинок, він і його родина вже були в безпеці. Багатьох злочинів мені не вдалося зупинити. Але згадайте, як часто ваші майбутні жертви поверталися додому не тою дорогою або не виявлялися на місці, коли ви вирушали до них додому, або сиділи під замком, коли ви чекали їх на вулиці! Зізнаюся, це справа моїх рук. А щодо злочинів, які я сам пропонував ложі, то це завжди були тільки такі, яким я сам міг вчасно запобігти.