Моя катонічна сувора стриманість, моя ніяковість перед жіноцтвом були нічим іншим, як до краю загостреним сприйняттям прекрасного. Відтоді чуттєвість у моїх фантазіях стала своєрідним культом, і я заприсягнувся не розтрачати священних почувань на якусь простачку, а зберегти їх для ідеальної жінки, для богині кохання, якщо це можливо.
Ще дуже юним я вступив до університету й перебрався до столиці, де мешкала моя тітка. Тодішня моя комірчина нагадувала помешкання доктора Фавста. Там панував точнісінько такий самий безлад: високі шафи, напхом напхані книжками, які я скуповував за сміховинну ціну в одній букіністичній крамниці на Сер-ваниці, жидівському кварталі Лемберґа; глобуси, атласи, хімічні колби, мапи Зоряного неба, скелети тварин, черепи, бюсти світочів літератури та мистецтва. З-поза величезної, оздобленої зеленим кахлем, печі щомиті міг визирнути Мефістофель в образі мандрівного студента.
Я вивчав усе накупу, без будь-якої системи: хімію, алхімію, історію, астрономію, філософію, право, анатомію та літературу; читав Гомера, Верґілія, Оссіяна, Шиллера, Ґьбте, Шекспіра, Сервантеса, Вольтера, Мольєра, Коран і спогади Казанови. Щодень зростало моє сум'яття, фантазії, чуттєві понад всяку міру, брали гору над тверезим розумом. І ні на мить не давав спокою образ прекрасної ідеальної жінки, яка час до часу ввижалася мені в моїй кімнаті серед фоліантів у шкіряних палітурках та кістяків — то на ложі, устеленому пелюстками троянд, в оточенні амурчиків, то в убранні богині Олімпу з суворим холодним обличчям гіпсової Венери, то з пишними каштановими косами, з усміхненими синіми очима в червоній оксамитовій, оздобленій горностаєвим хутром кацабайці моєї вродливої тітки.
Одного ранку, коли вона знову в усій своїй усміхненій чарівності зринула переді мною із золотого туману моїх марень, я подався до графині Соболь. Тітка прийняла мене приязно, ба, навіть сердечно, привіталася поцілунком, викликавши сум'яття у моїй душі. їй на той час, мабуть, ось-ось мало виповнитися сорок літ, але, як і більшість отих невтомних життєлюбів, вона ще була звабною й носила оздоблену хутром кацабайку, щоправда, тепер із
зеленого оксамиту з брунатним хутром куниці. Однак від тієї суворої неприступності, якою тоді маєстатична графиня вразила мене в самісіньке серце, не зосталося й сліду.
Навпаки, вона так мало виявила жорстокості, що навіть дозволила без зайвих вмовлянь себе обожнювати.
Надто швидко виявила вона мою надчуттєву пришелепуватість та невинність, їй було приємно робити мене щасливим. А я... я, справді, розкошував, наче юний бог. Якої насолоди зазнавав я, стоячи навколішках й цілуючи їй руки, якими вона колись упокорила мене. Ах! Які дивовижні руки! Витончені, тендітні, м'які та білі, із звабними ямочками. Я був, власне кажучи, закоханим лише в ці руки. Я забавлявся ними, ховав їх у темне хутро і віднаходив знову, тримав їх проти вогню і не міг надивитися на них досхочу.
Ванда мимоволі глянула на свої руки, я це помітив і усміхнувся.
— У тому, що в мені домінувала надчуттєвість, Ви можете переконатися з того, що свою тітку я кохав за жорстоке шмагання, а молоду актрису, до якої залицявся два роки опісля, — тільки за її театральну гру. Згодом я ще закохався в одну дуже поважану пані, яка вдавала неприступну цноту, щоб, зрештою, зрадити мене з якимось багатим жидом. Ось бачте, через те, що мене зрадила, продала жінка, яка начебто дотримувалася найсуворіших принципів, плекала найідеальніші почування, я так ненавиджу оті поетичні, сентиментальні чесноти. Дайте мені жінку достатньо щиру та відверту, щоб сказати: "Я — Помпадур, я — Лукреція Борджіа", і я молитимуся на неї.
Ванда підвелася й відчинила вікно.
— У Вас дивна манера розпалювати фантазію, позбавляти душевного спокою, змушувати швидше битися серце. Ви увінчуєте розпусту ореолом. Якщо Ви, звісно, щирі... Ваш ідеал — відважна геніальна куртизанка. О! Ви видаєтеся мені чоловіком, здатним украй розбестити жінку!
* * *
Посеред ночі хтось постукав у мою шибку. Я встав, відчинив вікно і закляк від жаху. За вікном стояла Венера в хутрі, точнісінько та, що вперше з'являлася мені.
— Ви так схвилювали мене своєю розповіддю, що я вовтужуся в ліжку й не можу заснути, — мовила вона. — Приходьте, складете мені товариство...
— Я миттю!
Коли я увійшов, Ванда сиділа навпочіпки перед коминком, в якому розпалила невеличкий вогонь.
— Відчувається наближення осені, — почала вона. — Ночі вже доволі холодні. Боюся, Вам це не сподобається, однак я не зможу скинути шубки, доки не нагріється кімната.