— Я завдала тобі болю? — враз ніжно запитала вона, обнявши мене рукою.
— Ні! Ні!
— Звісно, ти не можеш скаржитися, бо сам цього хотів. Поцілуй же мене знову!
Я обійняв Ванду, її уста уп'ялися в мої. Коли вона отак лежала у своєму важкому хутрі на моїх грудях, у мене з'явилося дивне, гнітюче відчуття, наче мене обіймає дикий звір, ведмедиця, яка ось-ось розтерзає кігтями мою плоть. Однак цього разу ведмедиця змилосердилася наді мною і відпустила.
Мою душу переповнювали радісні сподівання, коли я піднявся до своєї злиденної комірчини для челяді й упав на тверде ліжко.
"Яким же безмірно комічним є, по суті, життя, — думав я. — Щойно на твоїх грудях спочивала найпрекрасніша жінка на світі, втілення самої Венери, а за мить у тебе з'являється нагода запізна-
тися з пеклом китайців, які, на відміну вщ нас, не кидають грішників у вогонь, а ганяють крижаною пустелею. Вочевидь, родоначальникам їхньої віри теж доводилося ночувати у студених покоях".
* * *
Посеред ночі я з криком зірвався зі сну. Мені наснилося крижане поле, яким я блудив, даремно шукаючи виходу. Зненацька, не знати й звідки, на санях, запряжених оленем, з'явився ескімос з обличчям служки, котрий відводив мене до холодної комірчини.
— Що Вас сюди занесло, мосьє? — крикнув він. — Тут північний полюс!
Наступної миті він уже зник, натомість я побачив Ванду, яка ковзала кригою на маленьких ковзанах; її^біла атласна спідниця тріпотіла й шелестіла на вітрі; горностаєва оздоба її кацабайки та шапочки — а ще більше її обличчя — іскрилися білизною білішою за сніг. Вона підлетіла до мене, схопила в обійми, заходилася цілувати, і раптом я відчув, як починаю стікати гарячою кров'ю.
— Що ти робиш? — нажахано запитав я.
Вона зареготала. Приглянувшись ближче, я побачив, що це ніяка не Ванда, а велетенська біла ведмедиця впивається пазурами у моє тіло.
Я закричав з розпуки, а коли прокинувся, вражено розглядаючись навколо, мені ще вчувався у вухах її диявольський сміх.
* * *
Рано-вранці я вже стояв під дверима Вандиних покоїв і, коли служка приніс сніданок, я забрав у нього з рук тацю і подав каву своїй прекрасній повелительці. Вона вже причепурилася і мала чарівний вигляд — свіжа й рожева. Ванда приязно мені усміхнулася і підкликала до себе, коли хотів було шанобливо піти собі геть.
— Ти також швиденько поснідай, Ґреґоре, — сказала вона. — Після снідання ми відразу підемо шукати помешкання. Я хочу щонайшвидше покинути готель, тут ми почуваємося надто скуто. Досить мені трохи довше погомоніти з тобою, як одразу скажуть: російська пані завела інтрижку зі своїм слугою — безсмертна, видно, порода Катерини II.
За півгодини ми вийшли з готелю — Ванда в сукняному вбранні та російській шапочці, а я — у краков'яцькому кунтуші. Ми привертали увагу. Я йшов десь за десять кроків позаду Ванди і щосили хмурив чоло, ледь стримуючи регіт. Майже на кожній вулиці на розкішних будинках рясніли таблички: "Сатеге аттоЬіІіаІе" — "Здається кімната". Ванда щоразу ганяла мене то вгору, то вниз сходами, і лише тоді, коли я доповідав їй, що помешкання начебто відповідає її вимогам, вона заходила сама. До обіду я втомився, наче мисливський пес після полювання.
Ми обходили будинок за будинком, але все надаремно — відповідне житло годі було знайти. Ванда вже потроху сердилася. Раптом вона сказала мені:
— Северине, серйозність, з якою ти граєш свою роль, непере-вершена, а те насильство, якому ми самі себе піддаємо, збуджує мене. Мені вже несила терпіти, ти такий коханий, я мушу тебе поцілувати! Зайдімо до якогось будинку!
— Але ж, вельможна пані... — хотів було заперечити я.
— Ґреґоре! — урвала вона мене, увійшла до першого-ліпшо-го під'їзду, піднялася на кілька сходинок у темній сходовій кліті, з гарячою ніжністю обвила мене руками й поцілувала.
— Ах, Северине, ти дуже хитрий, бо раб з тебе набагато небезпечніший, ніж я припускала. Я не маю сили опиратися тобі! Боюся знову в тебе закохатися!
— Хіба ти більше мене не кохаєш? — запитав я, похоловши від липкого страху.
Ванда повагом похитала головою, але знову припала до мене своїми припухлими, солодкими устами.
Ми повернулися до готелю. Ванда поспіхом ковтнула свій холодний передобідок і звеліла мені також поквапитися.
Мене, звісно, обслужили не так швидко, як її, тож не встиг я покласти до рота другий шматочок м'яса, як до кімнатки увійшов служка і з тим самим театральним жестом передав наказ: "Мадам чекає Вас негайно!"
Я квапно й болісно розквитався зі своєю трапезою і, втомлений та голодний, кинувся за Вандою, яка вже чекала мене надворі.
— Аж за таку жорстоку я Вас не мав, господине! — докірливо мовив я. — Не дати мені спокійно поїсти після такої скаженої біганини!