Выбрать главу

Джеймс Гедлі Чейз

Весь світ у кишені

Розділ перший

І

Четверо чоловіків сиділи за столом, на якому були безладно розкидані гральні карти й покерні фішки, а поміж ними манячили кілька переповнених попільничок, склянки й пляшка віскі.

У кімнаті панувала напівтемрява, лише прямо на стіл падало тьмяне зелене світло. Димова завіса під стелею розповзалася навсібіч, відступаючи в тінь. Морґан, здоровань із холодними, колючими очима й тонким ротом, виклав чотирьох королів і, відкинувшись на стільці, почав тихо барабанити по столу кінчиками пальців.

На мить запала тиша — а тоді решта гравців з обуреним бурчанням кинули на стіл свої карти.

Джипо, уроджений Джузеппе Мандіні, товстий курдупель із чорним кучерявим волоссям, ледь посрібленим на скронях, смаглявою шкірою та схожим на дзьоб носом, швиргонув свої фішки Морґану через стіл і сумно всміхнувся.

— От я і вийшов, — сказав він. — Оце так талан! Нічого кращого за дев'ятку не траплялося весь вечір.

Ед Блек перебрав охайну стопку своїх фішок, витягнув чотири й підсунув їх до Морґана. Еду, високому, білявому і дуже засмаглому, була притаманна особлива брутальна привабливість, яка подобалася жінкам, але насторожувала чоловіків. Він носив ретельно випрасуваний сірий фланелевий костюм і розмальовану вручну краватку: жовті підкови на пляшково-зеленому тлі. З усіх чотирьох Ед мав найкращий одяг.

Четвертий, наймолодший, гравець — Алекс Кітсон, якому було ледь за двадцять. То був кремезний темноволосий юнак із високими вилицями, пласким носом професійного бійця і тривожними карими очима. Він сидів у сорочці з відкритою шиєю та чорних велюрових штанях. Віддавши Морґану останні фішки, він скривився.

— Я також, — сказав Кітсон. — А мав чотири кралі. Я було подумав...

Він змовк, збагнувши, що інші двоє уважно дивляться на Морґана й зовсім не слухають його самого. Морґан саме розкладав отримані фішки в три охайні стопки. Із тонких вуст чоловіка звисала цигарка. Решта гравців прислухалися до його швидкого ритмічного дихання. Давши лад фішкам, Морґан підвів погляд. Його чорні зміїні очі ковзнули з одного обличчя на інше.

Блек нетерпляче мовив:

— Про що ти думаєш, Френку? Щось гризе тебе цілий вечір.

Морґан іще кілька секунд побарабанив кінчиками пальців по столу, а тоді різко сказав:

— Хлопці, а ви б не хотіли загребти по двісті тисяч баксів?

Усі троє заклякли. Вони знали Морґана достатньо добре, щоб не сумніватися: слів на вітер він не кидає, ще й у таких питаннях.

— Як ти сказав? — запитав Джипо, нахиляючись уперед.

— Двісті тисяч баксів кожному, — повторив Морґан, зробивши наголос на останньому слові. — Лежать собі й на нас чекають. От тільки взяти їх буде нелегко.

Блек витягнув пачку цигарок. Дістав одну й почав крутити між пальцями, замислено поглядаючи на Морґана.

— Тобто повний куш — вісімсот тисяч? — уточнив він.

— Мільйон, — відказав Морґан. — Якщо ви троє погодитеся взяти участь, то розділимо його на п'ятьох.

— П'ятьох? А хто ж п'ятий? — різко запитав Ед.

— Ми ще до цього дійдемо, — відповів Морґан, а тоді відсунув стілець і підвівся. Поставивши долоні на стіл, чоловік нахилився вперед. Його худе бліде обличчя було напружене. — Це буде велика справа. Складна. Але вона принесе мільйон баксів готівкою. Бери і клади собі грошенята в кишеню — дірки вони не пропалять. Усе десятидоларовими купюрами. Та не все так просто: працювати доведеться до сьомого поту.

— Двісті тисяч баксів? — вражено видихнув Джипо. — Та таких грошей у всьому світі немає!

Морґан усміхнувся до італійця, та хижий оскал зробив його схожим на голодного вовка.

— Великий куш, — повторив він. — З такою грошвою в кишені матимеш цілий світ!

— Дай вгадаю, Френку, — втрутився Блек. — Ідеться про фонд заробітної плати «Станції ракетних досліджень»?

Морґан сів на місце, осміхнувся й кивнув.

— А ти кмітливий, Еде. Саме про нього. Ну як тобі? Там рівно мільйон, дрібними купюрами. Ось його і треба забрати.

Френк поглянув просто у вічі Кітсону, який сидів, вражено витріщаючись на нього.

— Ти чув мене, малий, — наполягав Морґан. — Його треба забрати.

— Ти що, збожеволів? — Кітсон стиснув кулаки. — За таку роботу ми не візьмемося, Френку, і повір, я знаю, що кажу.

Морґан усміхнувся до нього, як старші чоловіки всміхаються до зелених хлопчаків, коли ті раптом бовкнули якусь дурницю. Він перевів погляд на Блека, знаючи, що коли того робота зацікавить, то щось може і вигоріти. Блек метикуватий. Малюк, Кітсон, — сміливий, має силу в руках і вміє водити машину, але він дурень дурнем. Тож коли вже Блек скаже, що нічого не вигорить, доведеться придумувати інший план.

— А ти що скажеш, Еде?

Насупившись, Блек запалив цигарку.

— Я б за таку роботу не взявся, байдуже, який там прибуток, але якщо ти хочеш викласти деталі, я уважно послухаю.

У цьому був весь Блек: ніколи не скаже своєї думки, доки не почує всіх фактів.

Джипо нервово засовався, розгублено переводячи погляд із Кітсона на Морґана.

— Що ж такого важкого у цій роботі? — запитав він.

Морґан махнув Кітсону рукою.

— Розкажи йому, малий, ти ж маєш знати, бо працював на ту контору.

— Так, — відповів Алекс. — Я знаю. Ця справа нікому не до снаги. Кожен, хто достатньо божевільний, аби спробувати вкрасти гроші станції, наривається на велику халепу, — він оглянув присутніх за столом, збентежений потребою так розмовляти з трьома значно старшими за себе чоловіками, а тому — охоплений непевністю. — Я не жартую. Агентство броньованих автомобілів «Веллінґ» може влаштувати веселе життя. Я точно знаю, бо, як зазначив Френк, колись там працював.

Джипо потер обличчя долонею й зиркнув з-під лоба на Морґана.

— Але ж ти маєш план, правда, Френку?

Морґан проігнорував його запитання, не відриваючи погляду від Кітсона.

— Ну ж бо, хлопче, — мовив він, — говори. Розкажи їм, наскільки все складно.

Алекс взяв одну з покерних фішок Морґана. Насупившись, він зиркнув на неї і почав без упину крутити між товстими пальцями.

— Перш ніж я покинув агентство, — сказав молодик, — вони отримали нову машину. До того використовували звичайну бляшанку з чотирма охоронцями. А для нового авто навіть ескорт не потрібен. Машина — вищий ґатунок. Вони настільки впевнені в її надійності, що навіть більше не страхують вантажу.

— Що ж у ньому такого особливого? — поцікавився Морґан.

Кітсон розчесав волосся грубими пальцями. Він трохи бентежився від потреби так багато говорити, але щиро прагнув довести Френку, що цього разу він помиляється, пропонуючи таку роботу. Дотепер юнак беззастережно вірив Морґану. Усі четверо вже півроку працювали у команді, і їм вдалося провернути кілька непоганих справ. Хоч грошей заробляли небагато, але й на ризик не наражалися. Кожна операція була ретельно спланована Морґаном. Кітсон розумів, що двісті тисяч баксів — гроші величезні, але який сенс про них мріяти? Морґан сказав, що ці грошики лежать і чекають на них, але ж як він помиляється! Він просто не розуміє, про що говорить!

— Ну ж бо, малий, — наполягав Френк, насмішкувато зиркаючи на нього. — Що ж такого особливого в цьому новому авто?

Кітсон глибоко вдихнув.

— Ти так просто не підійдеш до нього, Френку, — юнак дуже хвилювався, прагнучи добре все пояснити, і його голос тремтів. — Автомобільну броню виготовлено зі спеціального сплаву, який неможливо розрізати. Може, він і розплавиться під високою температурою, от тільки плавити доведеться кілька годин, якщо не днів. Найпотужніша частина автомобіля — двері. На них є замок із годинниковим механізмом. Коли машина завантажується, працівники встановлюють замок. Аби дістатися до «Станції ракетних досліджень», потрібно їхати три години на великій швидкості. А замок встановлюють на чотири години. Це дає водієві додатковий час, щоб упоратися з корками на дорозі чи поломкою, — він поклав покерну фішку на стіл і глянув на двох чоловіків, що нахилися вперед і зосереджено слухали. — На панелі, що контролює замок із годинниковим механізмом, є командна кнопка. Якщо почнуться якісь негаразди, водієві потрібно буде лише натиснути на кнопку — і замок вимкнеться.