— О, ні. Ми не можемо собі таке дозволити, — швидко відказала Джинні, перериваючи Кітсонове гарчання. — Якщо це ваше останнє слово, містере Картер, то боюся, що нам доведеться пошукати деінде.
Картер усміхнувся до неї.
— Це доволі помірна ціна, місіс Гаррісон, та й ви у цьому районі не знайдете інших фургонів неподалік від дороги. А якщо поїдете до Сент-Ловренса, то, звісно, знайдете трейлери, але ціни там ой які кусючі. Якщо ціна для вас зависока, я можу пошукати щось дрібніше. У мене є фургон, якого я можу віддати за півтори тисячі, але він маленький і не дуже міцний.
— Даю тисячу вісімсот за цей, — мовив Алекс спокійним тоном, немов кажучи: бери, або я піду геть. — Це найбільше, що я можу запропонувати.
Нещира посмішка Картера поширшала.
— Містере Гаррісон, понад усе мені б хотілося мати з вами справу, але не на таких умовах. Я збанкрутую, якщо віддам такий фургон за тисячу вісімсот. Але якщо він справді вас настільки цікавить, то, може, вас влаштує ціна у дві тисячі триста п'ятдесят доларів? Це справді найнижча його можлива вартість.
Кітсон відчув, як у ньому закипає гнів. Він ледь стримувався, щоб не схопити Картера за сорочку й добряче його не трусонути. Лагідна мова, невимушені манери й проникливі очі доводили Алекса до сказу. Цей чоловік у бездоганному одязі й зі зверхнім виглядом утілював усе те, чим Кітсон хотів би бути.
— Ми не можемо стільки собі дозволити, містере Картер, — сказала Джинні. Кітсон розгнівався ще дужче, коли побачив, як дівчина звабливими великими очима дивилася на продавця. Вона фліртувала, і цим страшенно дратувала Алекса. На нього Джинні ніколи так не дивилася. — Чи могли б ви продати його за дві тисячі? Чесно, більше у нас немає.
Картер провів нігтем великого пальця по охайних вусах.
Він на мить завагався, зацікавлено оглядаючи тіло Джинні, а тоді стенув плечима в удавано безпорадному жесті.
— Я не можу встояти перед вашим проханням. Для вас, місіс Гаррісон, і тільки для вас, я зроблю знижку. Я втрачаю сотню баксів на цій угоді, але, зрештою, що таке гроші? У вас же медовий місяць! Що ж, вважайте це весільним подарунком. Якщо фургон так припав вам до душі, то забирайте його за дві тисячі.
Обличчя Кітсона почервоніло, а його долоні стиснулися в кулаки.
— Слухай-но, друже, — почав було він, але рука Джинні його спинила.
— Дякую, містере Картер, — вона чарівно й звабливо всміхнулася. — Це неймовірна знижка, й ми обоє надзвичайно вам вдячні.
— Вам дуже пощастило, — сказав Картер. — Це правда. Я скажу своїм хлопцям причепити фургон до вашого авто, поки ми підемо в офіс оформити угоду, — він поглянув на Кітсона й поблажливо всміхнувся. — Вітаю, містере Гаррісон. Маєте дружину, яка вміє чудово торгуватися.
У маленькому офісі, коли угоду вже було укладено, Картер дозволив собі трохи пофліртувати. Тримаючи чек між пальцями, він поглянув на Джинні з неприхованим захопленням.
— А куди ви плануєте вирушити, місіс Гаррісон? — запитав він. — Де маєте намір провести медовий місяць?
— Ми поїдемо в гори, — відповіла Джинні. — Мій чоловік обожнює риболовлю. Ми з нетерпінням чекаємо на подорож. Має бути весело.
Кітсон простягнув руку й забрав у Картера чек. Він більше не міг стерпіти погляду цього продавця на Джинні.
— Нам уже час, — сказав Алекс. — Потрібно ще багато всього зробити.
Картер знову поблажливо всміхнувся до нього, підводячись.
— Можу уявити, — відказав він. — Щасливої вам подорожі. Якщо захочете обміняти цей фургон на щось краще, приходьте до мене без вагань, — він потиснув руку Джинні, затримавши її трішки довше, ніж було потрібно.
Кітсон, твердо вирішивши не потискати продавцеві руки, запхав долоні в кишені штанів і рушив до дверей.
Фургон уже був причеплений до «б'юіка». Поки вони поверталися до авто, продавець продовжував точити ляси з Джинні.
Кітсон мало не луснув від люті, коли побачив, як Картер допомагає Джинні сісти в машину, тож він ледь стримав себе, коли продавець, поблажливо поплескавши його по спині, побажав успіху.
— Це саме те, що нам потрібно, — сказала Джинні, коли вони від'їжджали від «Трейлер-центру». — Морґан буде задоволений.
Кітсон тихо, але гнівно відказав:
— Як той покидьок посмів так дивитися на тебе? Треба було йому дати добрячого копняка.
Джинні різко повернула голову й зиркнула на Кітсона ворожими бірюзовими очима.
— Ти про що?
— Те, що сказав! — буркнув Кітсон. — Той покидьок! Він їв тебе очима! Я мав би його відлупцювати!
— А тобі яка різниця, як чоловіки на мене дивляться? — крижаним голосом запитала дівчина. — Ми не одружені, пам'ятаєш? Чого ти взагалі розійшовся?
Кітсон стиснув кермо великими долонями. Його обличчя пашіло.
Усю дорогу до майстерні Джипо він похмуро мовчав.
II
Знадобилося майже два тижні, щоб переобладнати фургон для запланованого завдання.
Протягом тих одинадцяти днів Блек мешкав у Джипо, ночуючи в його брудній халупі. Він навмисне так зробив, адже збагнув, що в очах Морґана здав позиції, а тому щосили хотів продемонструвати босові, що налаштований серйозно.
Жити разом із Джипо — ще те випробування. Звички італійського селянина страшенно діяли Блекові на нерви. Ед не міг збагнути байдужості спільника до бруду й дискомфорту.
Щоранку Кітсон приїжджав до майстерні о восьмій і залишав її після півночі. Троє чоловіків працювали, як воли, щоб переобладнати фургон, адже той мав витримати вагу броньовика.
Саме тоді Блек із Кітсоном по-справжньому оцінили Джипо як технічного спеціаліста. Без його навичок і винахідливості їм би нічого не вдалося. Раніше Блек завжди зневажав Джипо, але тепер збагнув, наскільки італієць вправніший за нього в технічних питаннях.
Еда дратувало, що без майстерності італійця уся справа, над якою вони працювали, могла піти коту під хвіст. А ось Кітсонові Джипо подобався, тож він захоплювався його вправністю. Він щодня радо приходив працювати, бо відчував, що це вперше у житті вивчає щось корисне.
Роботу було завершено у вівторок вночі. Саме на цей час Морґан і призначив зустріч у майстерні Джипо. Протягом одинадцяти днів ніхто не бачив Джинні. Дівчина залишила Морґанові телефон, за яким її можна було знайти в разі зміни плану, але ні він сам, ні будь-хто інший не знав, де вона живе й чим займається.
Кітсон постійно думав про неї, марудячись із фургоном. Не хотячи він закохався у неї, знаючи напевне, що з цього нічого не вийде, як і не сумніваючись, що велика справа, яку вони планують, скінчиться катастрофою.
Однак почуття до Джинні були надто сильними, й він не міг їм опиратися. Дівчина була наче вірус у його крові, і Кітсону лишалося тільки прийняти це як даність.
Доки інші поралися біля трейлера, Морґан витрачав багато часу на дослідження шляху між Агентством броньовиків і «Станцією ракетних досліджень». Він вивчав кожну під'їзну дорогу, обираючи найкращий шлях для відступу, вивіряючи кожен хід, двічі усе перевіряючи й складаючи карти. У Морґанових методах місця для випадковості не було. Він знав: щойно панцерник опиниться в них, усе залежатиме від швидкої втечі. Необхідно було проїхати якомога більше миль від місця засідки, доки напруга не зросла до максимуму. А отже, необхідно було все найретельніше спланувати й познайомитися з районом. Близько восьмої, під'їжджаючи до майстерні Джипо, він був сповнений оптимізму.
Уперше за весь місяць ішов дощ. Спокійно і монотонно падав він на висушену землю, лишаючи по собі аромат вологи, який був Морґанові до душі.
З-за ретельно завішеними вікнами світла не було видно, тож великий сарай, де розташовувалася майстерня, видавався порожнім.
Уже виходячи із «б'юіка» і потягнувшись, щоб вимкнути фари, Френк почув наближення швидких, легких кроків.
Він уважно зиркнув у темряву, автоматично поклавши долоню на руків'я пістолета.
Із пітьми виринула Джинні й постала у сяйві фар. На ній був синій поліетиленовий дощовик, що блищав від крапель. Мідне волосся ховалося під капюшоном.