Але йому знадобилося кілька хвилин, аби набратися відваги й поворухнутися. Коли Томас нарешті зробив це, його пронизав такий інтенсивний біль, що чоловік знову знепритомнів. Він лежав нерухомо, поклавши руку на педаль зчеплення.
Від несподіваного гупання Дейв отямився і розплющив очі. Навпроти нього були сталеві жалюзі, що прикривали вікно водія. Тепер крізь щілину проходили промені сонячного світла. Придивившись, він побачив, що між віконною рамою і віконницею вставлено кінець монтувалки.
«Отже, вони вирішили прикінчити мене, — подумав Томас. — А, байдуже, та якщо мені випаде нагода, одного я таки заберу з собою. Це найменше, що я можу зробити. Майк би не поважав мене, якби я не помстився за нього. Було б добре забрати обох, але з мого положення і одного порішити буде за щастя».
Слабкою рукою він потягнувся до пістолета, якого так і не зміг витягнути, коли Морґан підстрелив його. У нього був автоматичний кольт 45-го калібру, що, вислизнувши з кобури, враз здався дуже важким. Настільки важким, що Томас мало не впустив його.
Водій, доклавши неймовірних зусиль, таки положив пістолет праворуч від себе, а тоді підняв його і націлив на вікно. Він подумав: «Ну ж бо, покидьку, давай! Мені є чим тебе здивувати. Не змушуй чекати. Мені лишилося недовго, тож поквапся!»
Раптом він почув різкий голос:
— Хтось іде! Зачекай!
Настала довга пауза. Дейв відчув, як свідомість поступово залишає його. Лише неймовірним зусиллям волі він утримався при тямі, бурмочучи про себе:
— Швидше. Швидше.
А тоді почув чоловічий голос:
— Якщо цей паскуда почне стріляти, вони почують.
Інший голос відповів:
— Це не має значення. У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину. Давай! Покінчімо з ним!
Пістолет у Томасовій руці ставав усе важчим, і водій збагнув, що більше не зможе націлювати його на вікно. Доведеться зачекати, доки відчиняться двері. Тоді він матиме гарний шанс вистрелити в тіло.
Він почув тріск монтувалки, коли хтось по інший бік віконниці наліг на неї усією вагою, і продовжував чекати. Через нестерпний біль важко дихалося, але Дейв був рішучим, небезпечним і жорстоким, як загнаний у кут поранений лев.
— Візьми інший лом, — промовив якийсь голос, — і допоможи мені.
У просвіті з'явився кінець ще одного лома. Знову тріск, ривок — і віконниця відлетіла.
І Морґан, і Блек трималися подалі від відчиненого вікна.
Вони стояли обабіч дверей кабіни й прислухалися.
Не почувши нічого, чоловіки перезирнулися.
— Гадаєш, він вдався до хитрощів? — важко дихаючи, запитав Ед.
— Можливо, — відповів Френк.
Тримаючись поза зоною видимості, Морґан просунув руку крізь відчинене вікно й торкнувся дверної ручки.
Томас стежив за ним з-під напівопущених повік. Його палець трішки напружився на спусковому гачку пістолета. Водій скористався цією паузою, щоб перепочити.
Морґан відчинив двері, які тепер перекрили Блекові шлях, не даючи йому зазирнути в кабіну. Френк хутко роззирнувся, нахилився вперед і відразу ж відсахнувся. Він побачив чоловіка, що лежав, згорнувшись, на підлозі кабіни. Його очі були заплющені, а обличчя — барви мокрої глини. Морґан видихнув крізь зуби.
— Усе добре, — сказав він Блеку. — Водій мертвий.
А Томас подумав: «Не зовсім, друзяко. І за мить ти про це дізнаєшся. Майже мертвий, але ще не зовсім». Зусиллям волі він підняв руку і відчув, як пістолет, що важив зараз, мабуть, тонну, ледь ворухнувся, коли Френк підійшов до відкритих дверей броньовика.
Морґан досі націлював ствол на Томаса — так, про всяк випадок. Він був переконаний, що водій мертвий. Ніхто з таким розбитим обличчям і жахним кольором шкіри не може бути живим.
— Варто витягнути його і поховати, — сказав Френк і зиркнув на Блека, який нахилився вперед і, притиснутий дверцятами, дивився крізь віконце на Томаса.
Раптом Томас розплющив очі.
— Стережись! — крикнув Ед і спробував підняти зброю, але двері обмежували йому свободу рухів. Томас натиснув на гачок пістолета саме тоді, коли Морґан вистрелив у нього. Два постріли пролунали водночас.
Куля Морґана пробила Томасове горло і вбила водія.
Куля Томаса прошила Морґанові живіт. Бандит упав на коліна і гепнувся в кабіну, головою на коліна водія.
Джипо довго, пронизливо закричав.
Блек спершу закляк. А тоді штовхнув дверцята броньовика до Френкових ніг і протиснувся між дверима й боком фургона.
Він нахилився в кабіну й перевернув Морґана на спину.
Френк глянув на спільника затуманеним поглядом.
— Не вдалося, — пробурмотів він так тихо, що Блеку ледь вдалося розчути слова. — Удачі, Еде. Вона тобі знадобиться. Усім вам знадобиться.
Блек випростався. Він піймав себе на думці, що якщо вдасться влізти у броньовик, то кожен отримає по двісті п'ятдесят тисяч доларів, адже тепер куш ділитиметься на чотирьох, а не на п'ятьох.
Розділ восьмий
І
Хижка складалася зі спальні, вітальні, крихітної кухні й душової кабіни. Приміщення було гарно вмебльоване двома одинарними ліжками, що стояли у спальні поруч, утворюючи двоспальне, а також двома м'якими кріслами та диванчиком у вітальні. Якщо трішки поімпровізувати, тут можна було спати і вчотирьох.
Перевагою було те, що хижка розташовувалася у найвіддаленішому куточку озера. «Це будиночок якраз для медового місяця, — повідомив Джинні працівник із лукавою посмішкою всезнайки. — Вам поталанило, що я можу його запропонувати».
Їм і дійсно пощастило, бо попередня пара виїхала звідти тільки минулої ночі. Чоловік на прізвище Гедфілд сів у «б'юік» до Джинні та Алекса і вказав їм шлях до хижки. Вряди-годи він позирав на Кітсона, дивуючись, чому юнак видавався таким напруженим і чому він ледь міг вичавити із себе хоч слово. Він подумав, що Кітсон просто хвилюється перед першою шлюбною ніччю, але Гедфілду було не втямки, як взагалі чоловік може нервуватися біля такої красуні.
Дівчина також нервувалася, але в цьому не було нічого дивного. «Усі гарненькі дівчата, — сентиментально подумав Гедфілд, — хвилюються під час медового місяця». Він намагався бути до неї особливо уважним. Показав Джинні, де можна припаркувати фургон — просто біля хижки, — і вказав на накриття, під яким зберігалися човни. Їх за бажанням можна наймати. Він пообіцяв, що пару не турбуватимуть.
— Люди тут доволі товариські, місіс Гаррісон, — сказав він, відімкнувши двері хижки й показавши, що де лежить. — Вони навідують одне одного. Але я гадаю, вам потрібно трішки приватності, принаймні на день чи два, — Гедфілд підморгнув Кітсону, але кам'яний вираз обличчя юнака нікуди не зник. — Я скажу про це, кому потрібно. Вас не турбуватимуть, доки ви самі цього не захочете.
До настання темряви четвірка не могла зробити нічогісінько.
Це була найважча частина і так багатого на події дня.
Джинні зайшла до спальні й простягнулася на ліжку. Невдовзі вона заснула від виснаження.
Кітсон лишився на варті, курячи й позираючи на фургон. Блек і Джипо мусили лишатися у фургоні, в товаристві мертвих Морґана й Томаса. То був важкий період.
Коли стемніло, Ед і Джипо зайшли до хижки. Італійцю було дуже погано. Він гепнувся на м'яке крісло й затулив обличчя долонями. На його щелепі, куди поцілив Блек, розквіт величезний синець: якось, дорогою до Фоун-Лейк, Джипо намагався втекти із фургона. Він почав верещати й гамселити кулаками об стіни трейлера. Словом, поводився так, наче з'їхав з глузду.
Блеку довелося добряче його вдарити: іншого способу утихомирити італійця не було. Отямившись, Джипо мовчки й безсило сів на підлозі фургона. Вісім довгих годин вони з Едом чекали настання темряви. Ще й вікна довелося зачинити, щоб не приваблювати мух. Тих довгих пекельних годин ніхто із них не забуде.
Блек із Кітсоном пішли в гущавину лісу й знайшли хорошу місцину, щоб поховати Морґана й Томаса. Серед інструментів, які взяв із собою Джипо, була й лопата. Коли чоловіки знайшли потрібне місце, то взялися по черзі копати.