Чоловіки в «б'юіку» спостерігали, як здоровань потягнув за мідну ручку-дзвоник на воротах.
— Він? — запитав Блек.
— Ага, — Морґан знавецьким оком поглянув на чоловіка біля воріт, і побачене стривожило його. — Це Дірксон. Томас приїде іншим автобусом, з другого боку.
— А цей тип може виявитися ще тою скабкою в дупі, — зауважив Блек, якому також не сподобався вигляд охоронця. — Він буде швидким, як змія, і сміливим. Поглянь на його підборіддя!
Дірксон повернувся й байдуже зиркнув у напрямку припаркованого «б'юіка», не помічаючи його. Чоловікові було двадцять п'ять чи двадцять шість років. Красунчиком його назвати язик не повертався, проте Морґан швидко прочитав на сміливому обличчі силу та твердий характер.
— Джинні доведеться його вбити, — сказав Блек і враз відчув вологі плями під пахвами. — Вона вже бачила його?
— Так, учора. Він її не злякав. Сказала, що впорається.
Брама відчинилася — і Дірксон зник із поля зору.
Ворітниці негайно ж зачинилися позаду нього.
— Швидкий, впертий і сміливий чолов'яга, — розсудливо мовив Ед. — Гадаю, Кітсон мав рацію. Френку, цей хлопець не захоче мирно розійтися. Доведеться його порішити.
— Це буде твоєю роботою. Не можна лишати його Джинні. Певно, Дірксон виявиться надто швидким для неї, — сказав Морґан, не дивлячись на спільника. — А я подбаю про водія. Ти з гвинтівкою ховатимешся за чагарниками. Щойно він залишить автомобіль, тримай його на прицілі. Якщо дівчина не впорається, вбити його доведеться тобі. Зрозумів?
Блек відчув, як у нього пересохло в горлі, але кивнув.
— Звісно. Я подбаю про нього.
— Підходить другий автобус, — сказав Морґан. — А з ним і мій клієнт.
Томас, водій, виявився високим, струнким чоловіком із довгастим обличчям, широко розставленими холодними очима, випуклим підборіддям і тонкими, стиснутими губами. Він виглядав бездоганно, як і Дірксон, і тримався так само рівно. Проте був трішки старшим: мав від тридцяти до тридцяти трьох років. Упевненість, з якою він рухався, вразила Морґана. Керівник банди примружив зміїні очі й зморщив ніс.
— А ось і другий, — з огидою мовив він. — Вони справді обрали двох найкращих хлопців для охорони свого автомобіля, правда ж? І вони обидва віщують неприємності. Що ж, доведеться вбити цього красеня, бо так просто він не здасться. Я не жартую.
Блек зняв капелюх і витер чоло. Його серце нерівно гупало.
— Якщо припустимося помилки, Френку, то скочимо на слизьке.
— На кону мільйон доларів, — нагадав Морґан. — Я тобі так скажу: мені сорок два роки. П'ятнадцять із них я провів за ґратами. А інші роки були не кращими за в'язницю. Так от, єдине, що важить у цьому клятому житті, — це гроші. Без грошей ти ніщо. А з грошима — хтось. Ось так просто. Двісті тисяч доларів у кишені обіцяють, що я буду жити. А без них можна вважати себе мерцем. Хіба ж ні? Ніхто, навіть найрозумніший і найсильніший охоронець, не стане між мною і такою кількістю грошви. Якщо провалимося, то потрапимо до в'язниці. Це факт. І я його не заперечую. А чи не бачиш ти, що ми в халепі просто зараз — усі ми? Кого переймає, що хтось із нас помре? Кого переймає, що хтось із нас виживе? Кого ми взагалі цікавимо? Але якщо кожен матиме по двісті тисяч баксів, то вже буде зовсім інша пісня. Ураз ми всі відчуємо себе людьми — а саме людиною я й маю намір стати. Ти ж теж хочеш стати людиною, правда?
Блек натягнув капелюх.
— Ну так, але знаєш, що я думаю? Кітсон і Джипо прийняли рішення під тиском дівчини. Гадаю, ті двоє не хотіли, щоб Джинні вважала, буцімто вони надто боягузливі для такої роботи. Саме тому вони й проголосували «за».
— Якщо вже проголосували, то чому хвилюватися? — запитав Морґан. — Тепер їм доведеться брати участь у цій справі.
— Якщо їм вистачить духу.
— Мусить вистачити.
— Сподіваюся, ти маєш слушність, — відказав Блек і кивнув. — Якщо ці двоє...
— Якщо ми здобудемо броньовик, — сказав Френк повільно й чітко, і в кожному його слові вчувалася загроза, — то відчинимо його з цими двома чи без них. Ти ж не думаєш, що я відступлюся, коли вже зайду так далеко?
Ед кивнув:
— Гаразд. Є ще дещо. Нам потрібно зібрати не менше двох тисяч доларів для фінансування операції. Минулої ночі ми цього не обговорювали. То звідки дістанемо гроші?
— Доведеться піти на справу, — відповів Морґан. — На дрібненьку, таку, що не створить для нас клопотів. Я вже обдумую це питання. Оскільки попереду велика робота, треба стежити, аби копи не сіли нам на хвіст.
Блек втягнув цигарковий дим.
— Як щодо автозаправки на Десятій автостраді? Тієї, що ліворуч, якщо їхати з Дьюкаса.
— Можливо, — сказав на те Морґан. — Там справді можна роздобути дві тисячі, але я б ліпше обрав щось спокійніше, не на автостраді. Подумую про нічне кафе на Меддокс-стрит. Після театру там завжди купа народу, а відвідувачі — з грошенятами. Якщо пощастить, візьмемо значно більше, ніж дві тисячі доларів. Організуємо звичайне озброєне пограбування. Я вже над ним працюю.
Ед скривився.
— Френку, можуть бути клопоти. Не люблю я такі справи. Ніколи не вгадаєш, чи хтось раптом не вирішить покорчити із себе героя.
— Це буде гарним тренуванням, — з похмурою усмішкою відказав Морґан. — Ми точно знаємо, що охоронець і водій поводитимуться, як герої. Потрібно ж звикати. Якщо поталанить, загребемо в тому кафе три тисячі. А крім того, візьмемо з собою дівчину. Я хочу знати напевне, що її нерви такі ж міцні, як вона намагається показати.
— Хто ще піде з нами?
— Кітсон керуватиме машиною. Ми з тобою розмахуватимемо пістолетами, а дівчина збиратиме грошву.
— Джипо знову відлежуватиметься? — глумливо поцікавився Блек.
— Чого ти завжди береш Джипо на кпини? На таких справах він нам не потрібен. Він — технічний спеціаліст. А до таких забавок він не мастак, і ти сам це добре знаєш. Джипо зламає замок броньовика. Ніхто інший в нашій команді не здатен на таке, тож ми берегтимемо його для справи — і тільки для неї. Уторопав?
— Так, звісно. Треба й самому якось навчитися бути технічним спеціалістом, — Ед знизав плечима. — А де візьмемо фургон?
— Неподалік від Марлоу є одна точка, де їх продають. Щойно роздобудемо гроші, відряджу туди Кітсона з дівчиною. Вони скажуть, що вирушають у медовий місяць.
Блек усміхнувся.
— Тільки стеж, аби Кітсон сам не повірив у цю баєчку.
— Може, годі вже? — гарикнув Морґан. — У нас клопоту й без сварок через дівку вистачить. Кажу тобі ще раз і вже востаннє: жодних залицянь. Кітсон — наймолодший із нас чотирьох. Саме він гратиме роль чоловіка, але це нічого не означає. Якщо він вважатиме інакше, я з ним поговорю.
— А як щодо кралі? — запитав Блек. — Ти вже проінструктував її про правила сексуального життя?
Морґан вдихнув, повільно і глибоко.
— Я передчував це, — тихо, але розгнівано відказав він. — Щойно побачив Джинні, то збагнув, що ви, троє бовдурів, спробуєте простягнути до неї лапи. Я попередив її: якщо почне пускати бісики — вилетить із гри, — його вуста скривилися у жорстокій посмішці. — Тебе б здивувала її реакція. Тож не літай даремно у хмарах: цю крихітку цікавить єдина річ у житті, й точно не секс. Це гроші. Не дуріть себе: ні в тебе, ні в Джипо, ні в Кітсона немає з нею жодних перспектив. Гроші для неї — усе. Якщо Кітсон спробує загравати до неї, то спіймає облизня. Це стосується й тебе із Джипо. Тож налаштуйся правильно. Вона каже: жодних залицянь. І я кажу: жодних залицянь. А отже, залицянь дійсно не буде. Уторопав?
Блек розсміявся.
— Звісно. Я вже зарубав на носі, що жодних залицянь не буде.
Тонкі холодні пальці Морґана стиснули Блекове зап'ястя. Вражений, Ед обернувся і зустрівся з поглядом мерехтливих чорних очей.
— Я не жартую, Еде, — тихо сказав Морґан. — Для мене це гарний шанс вирватися з в'язниці, якою є моє життя. Ставки високі. Якщо ти гадаєш, що можеш зіпсувати мені гру, бо в тебе в штанях свербить через двадцятирічне дівчисько, то глибоко помиляєшся. Я всаджу тобі кулю в спину, якщо надумаєш спаскудити справу. Запам'ятай це. Такий шанс випадає раз ужитті, і я не хочу змарнувати його, бо в тебе, Джипо чи Кітсона спермотоксикоз. Це зрозуміло?