Наступний урок був з космоліпгвістики. Наш класний керівник Лариса Романівна так само підійшла до вікна, аби подивитися, чи не вперіщив, бува, дощ. А коли вона повернулася до столу, сірникової коробки на титановій батареї квантового опалення вже не було...
Некомпетентні люди просто запитали б у Лариси Романівни, навіщо вона взяла чужу сірникову коробку? Але ми знали, як треба діяти у таких випадках.
По закінченні уроків Ларису Романівну, як завжди, біля школи чекав її чоловік, дуже підозріла людина, в окулярах нічного бачення, з нарукавними знаками техніка-ремонтника другого рангу.
Ми з Вовкою обмінялися одягом та реактивними ранцями швидкого руху, щоб нас не впізнали. І хоча у такому вигляді нас не впізнали б і рідні матусі, бо Вовка високий і дебелий, а я худий і низенький, і куртка від форми Вовки теліпалася на мені, наче плащ Гамлета з однойменної п'єси англійського драматурга Вільяма Шекспіра, ми однаково старанно ховалися за спинами перехожих. Лариса Романівна нас не побачила.
Потім ми встановили чергування поблизу будинку Лариси Романівни. Спочатку полетів обідати Вовка, бо йому завше хочеться їсти, а потім я.
Лариса Романівна вийшла точно о 18 годині. Цього разу вона була вдягнута в інший комбінезон — не сріблястий, а такий, що коли дивитись на нього з одного боку, він здається синім, а з протилежного — червоним. І роликові ковзани в неї були не темні, як уранці, а світлі. Та ми однак впізнали її.
Як і кожна людина, котра підозрює, що за нею стежать, Лариса Романівна роззирнулася навсібіч, а потім вирушила до голографорами «Київ», де на той час демонстрували цікавий фільм «Космоагент отримує презент». Біля голографорами наша вчителька дуже нервувала, зиркаючи на годинник.
Точно о 19 годині вона зітхнула і пішла. А ми з Вовкою залишилися.
О 19 годині 15 хвилин біля голографорами з'явився директор школи Гелій Петрович. Так само, як ми з Вовкою і Лариса Романівна, він переодягся і також узяв, треба гадати, чужий комбінезон. І замість звичайного шолома на голові Гелія Петровича був напівпрозорий берет, зроблений з інопланетного матеріалу. А крім того, він ще раз поголився й припудрив обличчя, хоча Вовка зауважив, що у мене занадто розігралася фантазія.
Гелій Петрович також нервував, також походжав перед голографорамою, раз у раз поглядаючи на годинник. А о 20 годині 20 хвилин він зітхнув і пішов додому.
Ми наздогнали Гелія Петровича і перетнули йому дорогу. Ми вирішили брати його на місці злочину, як це робиться в усіх космодетективах.
— Гелію Петровичу,— сказав Вовка,— вас викрито! Це ми зірвали ваше шпигунське побачення з агентом, який водночас є нашим класним керівником, шляхом заміни записки у коробці з-під сірників!
Гелій Петрович, неначе агент Ашам № 034712213542 з голографофільму «Космоагент отримує презент», почав хапати ротом повітря, а потім сказав:
— Хлопці, повірте... Слово честі! Це побачення, но з агентом. Нам треба було поговорити з Ларисою Романівною про вашу успішність... А ще маю до вас велике прохання: будь ласка, нікому не розповідайте про це... Розумієте... Хтось може не те подумати... І моя дружина...
Якось ми бачили дружину директора школи. Справді, з такою жінкою говорити про успішність безнадійно...
Ми пообіцяли Гелію Петровичу мовчати і слова свого дотримали. З того часу з астрографії та космолінгвістики нам виставляють тільки п'ятірки. Нам з Вовкою було ніяково безпідставно отримувати високі оцінки, і довелося виконувати домашні завдання по-справжньому. Як письмові, так і усні.
Важко сказати, чи знаємо ми астрографію та космолінгвістику на круглу п'ятірку. Та на тверду четвірку — напевно!
Сергій Кисельов
ЧЕРГА
ДОПОВІДНА ЗАПИСКА
Голові черги до залізничної каси № 7
мужчині в зеленій сорочці
від чергової по черзі
з білою сумкою
Доводжу до вашого відома, що вчора, під час мого чергування, в черзі стався, ганебний інцидент: коли жінка в темних окулярах спитала в мужчини в салатових штанях, чи довго він стоїть за квитком, той брутально відповів: «А тебе це не обходить, стара відьмо!»
Увесь колектив нашої черги був глибоко обурений поведінкою цього грубіяна. Хоча жінка в темних окулярах й насправді не першої молодості, та й з лиця не дуже, однак вона не заслуговує на «стару відьму». А по-друге, в черзі, як усім відомо, має застосовуватись єдина форма звертання одне до одного: мужчина або жінка. І плює до цього — характерна ознака члена черги. Однак мужчина в салатових штанях зробив вигляд, буцімто він не помітив темних окулярів жінки, котра стояла позаду нього.