Колишній головний режисер покладав великі надії на свій нечувано сміливий тост, але його ніхто не почув. Психологічний тест зазнав невдачі — мить єднання та відвертості не відбулася.
Молодих акторів не запрошують на прощальні урочисті банкети, а корифеї «Дерев'яного свічника» давно звикли слухати лише суфлера та власних дружин.
— Браво!— плескали у долоні учасники банкету й по черзі обіймали спітнілого промовця.— Стільки темпераменту! Як сумно буде без вас!
Мельпомена завжди віддавала перевагу хоровим освідченням у коханні, і серце режисера мимоволі умлівало від дружних вигуків:
— Браво! Бравіссімо!
Віталій Коваль
МІЙ ВОЛОДАР
Нехай собі у всіх рівноправ'я, а в нашій сім'ї усе вирішує чоловік. А я тільки мовчки підкоряюся. Бо чоловіки й створені, щоб усім правити, а жінки...
Я своєму чоловікові звикла коритися з першого знайомства нашого, з того першого танцю.
Ото якось стою я в клубі і нишком до парубків придивляюся. Один припав мені до вподоби: кучерявий, ставний, з вусиками. Аж серце зайшлося. «Ну, Віро,— кажу сама до себе,— тримайся! Оцей козарлюга і стане твоїм повелителем!» І при цьому таким його поглядом обпекла, що він прикипів до місця і почав наливатися фарбою, як помідор проти сонця. Став дозрівать. А я відвернулася, мовби нічого й не сталося. Сміюся, щебечу з іншими. Краєчком ока бачу: майбутній мій володар поволі підсувається до мене і, маскуючи ніяковість, голосно каже:
— Підемо до танцю!
І не розбереш — наказує чи просить.
Так я вперше йому скорилася, своєму Миколі.
З того дня він почав ходити за мною, як наврочений. І все щось велить, щось наказує. Десь напровесні оголосив, наприклад, свою волю:
— На осінь весілля справимо!
— Згода,— відповідаю, покірно схиливши голову, а сама думаю: «Гай-гай, де ще та осінь!» І додаю: — Я так і знала, що ти мене не любиш!
І надула губи.
Він щось подумав-подумав, потім рубонув рукою повітря і сказав:
— Я прискорюю своє рішення. Весілля — за тиждень!
— Як звелиш,— мовлю з тією ж покірністю і ледве стримуюсь, щоб не кинутись притьмом по фату.
Відтоді ми вкупі.
Як народився у нас первісток, дуже мені хотілося його Русланом назвати, а чоловік заявив, що він своєму синові сам ім'я знайде. Довго він те ім'я шукав. Ходить по хаті, наморщить лоба — думає. Я йому думати не заважаю, тільки питаюся:
— Ти не пригадуєш, як Руслана по батькові?
— Чийого Руслана? — дивується.
— Людмилиного,—відповідаю.— Того, що в Пушкіна.
— Ні,— каже,— не пригадую. А що?
— Та нічого,— кажу.— Так, згадалося...
— А-а...
І знову ходить, думає... А я трохи згодом:
— А прізвища не пригадуєш?
— Якого?
— Та Русланового ж!
— Ні...
І думає далі. Але ходити перестав. Ніби спіткнувся. А тоді раптом:
— Назвемо Русланом! І не переч!
— Та я й не перечу,— відказую лагідно.— Твоя воля — закон для мене! Слухаю і підкоряюсь!
— Ще б пак!
А сам аж квітне від моїх слів. Всюди хвалиться:
— Знаєте, як я свого сина назвав? Русланом. Сам придумав! Дружина, правда, хотіла наректи якось інакше, але моє слово для неї закон. Як я сказав,— так і буде!
Коли Русланчик наш трохи підріс, задумав мій володар на машину гроші збирати. Я буцім радію:
— От і добре,— кажу.— Буде і в нас машина. Он і сусіда збирається машину придбати. Тільки він хоче спочатку дружині шубу з норки справити. Він її ж так любить, так любить!
Чоловік підозріло глянув на мене:
— А хіба я тебе не люблю?
— Ні,— кажу,— не так. Ти мене любиш сильніше!
— Ві-ірно...— каже.
А через місяць приносить шубу і ще з порога командує:
— Ану, приміряй!
І знову мені не лишається нічого іншого, як підкоритись.
Отак і живемо. Чоловік наказує, я корюся. Бо чоловіки для того й створені, щоб усім на світі правити, а жінки — щоб правити чоловіками. Тільки (секрет!) щоб вони про те й не здогадувались!
Віталій Коваль
РИБАЛЬСЬКИЙ СОН
Найголовніше в рибальстві — не проспати вранішнього клювання. Тому в суботу звечора, завівши будильника на четверту годину ранку, ви ще й дружині наказуєте:
— Ти ж дивись, розбуди мене вдосвіта. Не проспи, чуєш?
Це на випадок, як будильник, бува, зупиниться. Але й цього вам здається замало. Ще позичаєте в сусідки зозулястого півня і влаштовуєте на ніч його у себе під ліжком. І тоді заспокоюєтесь. Тепер ніби все. Можна лягати спати.