Але заснути перед риболовлею нелегко. Щойно заплющуєте очі — одразу ж поплавець на хвилях танцює. Струснете головою, відженете оте видиво, а за хвилину — знову те саме. Танцює на воді поплавець, ось-ось вона клюне й потягне! Аж тупцюєте на місці від нетерплячки. Поплавець здригається раз, удруге і пірнає під воду. Не інакше щось путнє? З усієї сили обома руками підсікаєте — і... отримуєте під ребра добрячого стусана.
— Я тебе клюну! — каже дружина.— Я тебе потягну! Ти ба: мало, що руками хапається, то воно ще й ногами дригає, мов лошак. Геть спати на долівку. І щоб тихо мені!
Як на долівку, то й на долівку. Аби вже ранок скоріш.
Сновидіння починається з того місця, на якому перебила ваша дружина.
Отже, підсікаєте. Відразу вудлище вигинається дугою. Напнута, як тятива, жилка ріже воду. Правою рукою тримаєте вудлище, лівою обмацуєте навколо себе, шукаючи підсачка. Його немає. Був тільки що — і десь дівся. Рибина вже на поверхні. Короп! Здоро-овий! А підсачка нема!
— Де мій підсачок? — гукаєте.— Хто взяв мого підсачка? Віддайте!..
Прокидаєтесь від яскравого світла, що б'є вам просто у вічі. Над вами стоїть сама богиня правосуддя, тільки розпатлана.
— Ось твій поганий підсачок!— каже дружина.— Ніхто його в тебе не брав. І кидає у вас тим струментом.— А ось твої вудки, може, знадобляться. Ось гачки в коробці! Ще якісь іграшки! На і забирайсь до комори!
Робити нічого. Збираєте свою постіль разом з рибальським причандаллям, півня під руку і чвалаєте з хати.
— Черви забув! — гукає Дружина, і вам навздогін летить бляшанка з черв'яками.
Вже зачиняються двері, чуєте:
— Інші рибалки якось у воду падають, топляться, а цьому малахольному хоч би що...
У коморі ви з півнем якось улаштовуєтеся в кутку. Сон зник остаточно. А тут ще миші навколо шастають, шурхотять на полицях. Де вже заснути?
Ну то пробуєте ловити мишей (кажуть, на мишу щука бере). Але полювати на мишей помацки вам незручно. В темряві натикаєтесь на бодню з салом, набиваєте собі гулю на лобі і заспокоюєтесь.
Крутитесь з боку на бік, може, годину, а може, й дві. Хвилинами забуваєтесь у тривожній дрімоті. Довгенько щось півень не співає! Цікаво, а ці курячі королі, бува, не просипають? Може, розбудити? До речі, де ж це він? Поруч з вами немає. Дивно... Ага, ось він де: під вами! Тепер уже й не співатиме, бо й не дихає. Так можна й проспати. Поспіхом збираєте снасті і поспішаєте до ставка.
Зоряно. Опар над водою. Вмощуєтесь під копичкою сіна, розставляєте вудки. Поплавців ще не видно на чорній воді. В очереті ворушиться досвітній вітерець. Чекаєте клювання. Гарно! І відтак непомітно для себе, тихо-тихо засинаєте. І спите солодко, міцно, без сновидінь, аж до полудня.
Олександр Ковінька
«ПИЙ, СИНОК, ЦЕ МЕДЯ...»
Починається сіє, як ото кажуть,— куті меду дають...
— Куме, зібралися люди... Такий день... Наливайте й хлопцеві...
— Та воно... конешно... Давай, синок...
Узяв Вася, заплющив очі — перехилив. Зачхався, сльози з очей потекли, а рідненький дядько:
— Племінничку!.. Візьми й оцю. А то буде бігати за тобою...
— Дядьку, це ви мене... споїти хочете...
— Васько! Без розговору!.. Я тобі дядько? Дядько. Я тобі хочу добра? Хочу. Кутю ми їмо? Їмо. Дак чого ж ти носа вернеш?
А ранком:
— Учора, щоб мені з оцього місця не встати, на кума трясця набігла. «Будьмо та й будьмо»... Без пари ніщо не живе на світі... Закусили... Обтерли губи, покрутили вуса та: «Отой, що нагорі, трійцю шанує. Наливай, Юхиме... по третій. А чого у вас очі посоловіли?.. Давайте ж і по четвертій, бо хата на чотирьох кутках...» Ну ніякого в кума понятія... А тепер, повірте, як хто мені дошку вставив — не згинається поперек. Хоч ти чорта дай, не зігнеш. Отака кутя!
— І на мою куму набігло. Пристала й пристала до мого Василька: «Пий, синок, це медя. Пий, дитинко, це мед... Добреньке, солоденьке...» Воно, молоденьке, дурненьке, і насмокталося... Сьогодні цілий ранок векає...
...Оці вечори починаються просто. Простенька обстановка. Стіл. На столі всяка всячина: кутя, узвар, свинячий холодець, ковбаса. І ота... Цього вечора її назва — «ота».
— Ви, куме, яку кутю готували, ячну чи пшеничну?
Соломою чи дрівцями топили?
— Ні, я варив по-новому, на газовій плиті.
— Хто ж проти газу? Давайте, куме, попробуємо отієї... газованої...
— Як давайте, то давайте. Куме, ви чоловік письменний. Скажіть, скільки було апостолів?
— Дванадцять... Дванадцять, куме. Хороше писали. Ой і писали ж душевно: «Прийдіте ко мне, алчущі, і я утолю вас...». Давайте, куме, отієї... Вона добре утолює...