— Кажете, куме, дванадцять?.. А я думаю, чого така євангелія товста! А чого ж вони по-різному писали? Матфей одне писав, а Павло — друге?
— Еге-ге!.. Це ви мені, куме, задачу дали. Ви краще запитайте листівкою. Коротенько напишіть: «Ми чули, що в нашому районі благотворно працює товариство «Знання». Будь ласка, приїжджайте до нас у село. Ми вас радо зустрінемо й машину вишлемо. Сотворіть у нашому клубі чудо — прочитайте лекцію».
Буває, що до куті не лише меду дають, але ще й кабанця підкладають...
— Василю! Я ж сьогодні кабанця заколов. Приходь хвоста смалити!
Свинячого хвоста кум умів і смалити, і добренько оцтом намочити. Хапонеш — аж у носі закрутить.
Та хіба тільки в носі?.. І земля під ногами закрутиться. Доводиться тоді її, бідолашну, руками тримати. Щоб не так хиталася...
А в бригаді гаряча пора — звозити насіння час.
Питають:
— Машина до вивозки готова, заправлена?
Відповідають:
— Не знаємо, чи машина заправлена, а Василь Михайлович підходяще заправилися... Лежать!..
— Гукайте, хай встають.
Кажуть, щоб моментом устати, треба холодною водичкою голову кропити. Але за новою процедурою — не воду на голову лити, а голову в бочкотару з розгону заганяти... Оця процедура добре, кажуть, освіжає...
Не знаю. Не пробував. Рекомендувати не буду.
Євген Колодійчук
БУЛЬДОГ НА КУРОРТІ
— Цього разу до моря ми не поїдемо,— заявила, зібравши загальні сімейні збори, Теодора Семенівна Марципан напередодні відпустки.
Чоловік її, Марко Ферапонтович, здивовано зняв окуляри, та зустрів лазерний погляд дружини і поспіхом почепив їх на місце.
Семирічні близнята, Оксана та Юзик, зацікавлено пасли батьків оченятами.
— Там купаються різні люди, і наш Цезар може заслабнути,— прошила ще раз хирлявого Марка свинцевою чергою слів.— Поїдете всі до баби Катрі. Я поки що лишаюся тут.
Ферапонтович з Цезарем покірливо дивилися в очі хазяйці.
— Будете поїти його парним молоком,— погладила пса по загривку,— водити його на прогулянку до річки, в ліс, на луки.
— Ура!— залящало дзвінко в хаті, і Оксана з Юзиком пустилися з прицоком у танок.— Будемо з ним пасти корову!
— Що ви?!— зробила страшні круглі очі Теодора Семенівна.— Вона може нашого Цезаря штрикнути рогом. Зробить з нього шашлик. Ніякої корови! Береш з собою скрипку, будеш вчити сольфеджіо.
— А я за коровою вчитиму. Вижену вранці пасти на росу, як заграю їй на лузі ІПопена — молоко знаєш яке жирне буде...
— Тільки мені без фокусів. Для корови існує баба Катря. В тебе — уроки музики, вчитимеш там англійську. І гуртом доглядатимете Цезаря. Приїду перевіряти...
У селі саме підгортали картоплю. Темно-зелене листя гойдалося рівненькими рядками, на вершках картоплиння вже прокльовувався кремовий цвіт, поміж ним робили ревізію бджоли, басовито і солодко гули джмелі, а щемливими ранками пелюстки вигойдували, мов немовлят, перламутрові краплинки роси, що спалахували враз сонячним полум'ям...
Цезар захоплено гасав картоплинням, добродушно погавкував на коня, що тягав підгортальника, жартома плигав Юзикові на плечі, і вони з галасом обидва падали в міжряддя.
— Де це ви доп'яли таке теля? — питав дядько Яків, стримуючи коня.
— Хіба це теля? Бульдог! — дивувалася з дядькової необізнаності Оксанка.
— Його ж запрягати можна замість мого Гнідка,— чиркнув старий сірником і затягся цигаркою.
— А йдіть вже обідати! — кликнула з літньої кухні баба Катря.
Коли дядько Яків спутав коня і пустив його пастися, Юзик підкликав Цезаря, прив'язав посторонком до плуга і став поганяти.
— Вйо, гнідий, вйо! — цвьохкав він батогом, прицмокуючи, але Цезар лише вибачливо скавчав та дер лапами землю, намагаючись зрушити Плужка з місця, виправдати довір'я свого юного господаря.
— Ех, ти, слабак,— зневажливо цвиркнув Юзик крізь зуби.— Дарма тебе мати з ложки годує.
Поволеньки став розв'язувати посторонки, стиха наспівуючи «Розпрягайте, хлопці, коні».
— Ану, давай випишемо тобі наряд на легшу працю,— враз прояснів хлопець, забачивши оддалік борони.
За хвилину Цезар з гавкотом уже «боронував» картоплиння, панахаючи навпіл кущі, вириваючи з коренем бульби. А щасливий Юзик по-дорослому вимахував у повітрі батіжком.
— Е, так діло не піде,— свиснув дядько Яків, побачивши «шефську допомогу».
— Ти краще, голубе, присобач його до пасажирського транспорту. Зроби самохідного велосипеда. В твого бульдога мало не кінська сила. Будеш гасати, як реактивний,