— Справді? — загорілися очі в малого помічника.
— Точно тобі кажу. Краще, ніж мотоциклом. Вихлопних газів вважай що нема, і вп'ять же таки — економія бензину.
Другого дня юний випробувач прив'язав ланцюгом Цезаря до рами велосипеда, і машина потужністю в одну собачу силу з заливчастим гавкотом гасала по селу, здіймаючи куряву та розлякуючи курчат, що ніжилися в нагрітій сонцем пилюці.
Коли Теодора над'їхала з інспекторською перевіркою, їй назустріч до автобусної зупинки летіла диво-колісниця. Може, й поминула б увагою, хіба мало некультурної дітлашні на селі експлуатує чотириного друга, примушує його пасти отару, череду корів, стерегти обійстя,— коли раптом ще віддалік почула знайомий голос:
— Гуд монінг, мамо!
На багажнику метляла ногами Оксанка, у сідлі, відпустивши кермо, щось веселе вигукував Юзик, а попереду, висолопивши язика, з ланцюгом на могутньому торсі, пер галопом схудлий, забрьоханий, в реп'яхах її улюбленець Цезар... На шиї в бульдога теліпався невеличкий транзистор та горлав на всі заставки.
— Цезар?! — тільки й вичавила із себе.
А собака летів на неї і повискував з виразом скаженої радості в очах — од простору, од сонця, од курного шляху, по якому можна було бігти аж до самого синього обрію...
Леонід Комаров
ЩО И ТРЕБА БУЛО ДОВЕСТИ
Майже місяць на підприємстві працювала група соціологів. Завершивши роботу, спеціалісти по вивченню громадської думки мали доповісти заводському активові про підсумки своїх досліджень.
Керівник групи Аскольд Микитович Ружанський глянув на годинника:
— Працювали ми наполегливо, гаряче,— він зморщив лоба, що добряче засмаг за цей період.
— Одне слово, трудилися під девізом: «Краще зробити сьогодні, а з'їсти завтра»,— пожартував директор заводу.
— Правда ваша,— підтвердив Ружанський.
— До речі, сьогодні ми так поспішали узагальнити показники, що навіть не встигли пообідати. Але це — між іншим. Ближче до суті. Кажуть, ніби збоку видніше, і от ми на підставі анкетування та інших методів маємо важливі й вагомі висновки та рекомендації.
Запахло інформаційною насиченістю, і в залі запанувала тиша.
— Передусім, темою наших досліджень були умови праці,— Аскольд Микитович переклав кілька зрешечених перфокарт.— Ось перед робітниками цеху № 5 ми поставили запитання: «Чи треба реконструювати виробництво?» І яку відповідь, на вашу думку, ми одержали? — оратор для зміцнення контакту з аудиторією мав звичку запитувати.
Слухачі зашепотіли, наче сухий очерет під вітерцем, а худорлявий літній чоловік, котрий вирізнявся пишними вусами, іронічно посміхнувся:
— Відповідь, як і слід сподіватися: «Цех потребує реконструкції».
— Авжеж! Саме так! Ви ніби в око вцілили,— кліпаючи, підхопив керівник групи соціологів.— Такого ж висновку дійшли й ми...
— Хм... Винайшли велосипед. Це ж відомо, як тва рази по два!—знову вихопилося у вусатого. — Ми вже проект реконструкції маємо. Закінчуємо четвертий цех, тоді й до п'ятого доберемося. Воно ж і Москва не зразу розбудовувалась.
Ружанський засунув руки у кишені, ніби шукав там потрібне слово. Підвівся директор заводу:
— Михайле Свиридовичу, гостей поважати треба, а ви...
Вусань кивнув на знак згоди і знічев'я заходився підкручувати вуса.
Аскольд Микитович натхненно продовжував:
— Ви, товаришу з вусами, сказали, що ми винайшли велосипед, а вам потрібен автобус. Навіщо? Скажу. Серед робітників, які мешкають на віддаленому житловому масиві, ми розповсюдили анкету із запитанням: «Чи запізнюєтеся ви на роботу?».
— І тут нема секрету! — вигукнув повновидий чоловік.— Це все одно, що запитати голодного, чи хоче він їсти.
— То ваші здогадки. Але у наш ентеерівський вік потрібні факти. Ось тут і допомагають наукові методи,— Ружанський намотав на вказівного пальця перфострічку.— Ми скористалися ними і дійшли висновку, що головна причина запізнень на роботу... Цікаво, а як ви думаєте? — промовець примружився, наче стрілець, ще й наставив на повновидого чоловіка вказівного пальця пістолетом.
— Гм... Причина перед очима,— випалив повнолиций.— Транспорт...
— Ти диви,— керівник групи соціологів опустив руку, наче спортсмен опісля стрільби.— Ви не в «молоко» влучили. Повний збіг з нашим висновком. Тепер зрозуміли, навіщо вам автобус?
— Давно зрозуміли,— відказав інший представник заводського активу.— Днями одержуємо. А згодом на масив буде курсувати електричка.
— Що й треба було довести! Саме на таку думку ми й хотіли вас навести,— Аскольд Микитович зробив паузу ї відкрив папку-досьє.— Нас цікавило широке коло питань. Наприклад, серед чотирьохсот сімдесяти двох робітників провели анкетування і з'ясували, хто з них має телевізори.