Шановні громадяни судді! Маслюченкам не подобається, що по квартирі бігають курчата. Зайве, мабуть, доводити, як це антигуманно з боку моїх сусідів. Якби я мав залізне здоров'я, ніщо, ясна річ, не бігало б. Але ж воно нікудишнє. Хворію на гастрит з гепатитом. Біда, а не розкіш спонукає мене купувати молодняк птиці, відгодовувати й споживати у вигляді бульйону. Яку ж крамолу, громадяни Маслюченки, у цьому вбачаєте? Всюди валяється курячий послід? Подумаєш, які культурні! Курячим послідом, хай вам буде відомо, удобрюють городи і поля. Буду, шановні громадяни судді, відвертим: колись на цій же квартирі я утримував австралійського індика. Сусідка Ольга Сидорівна не скаржилася. Не ремствувала згадана мною шляхетна жінка навіть після того, як птах-велетень дзьобнув її в спину і загнав, перелякану, в туалет, де вона простовбичила чотири години — аж до мого повернення з роботи. А причепам і скигліям Маслюченкам, бачте, безневинні курчата муляють очі.
Мої сусіди, крім того, нечисті на руку. Якось з мого кухонного стола зникла дерев'яна ложка. Де вона поділася? Маслюченки стибрили. Це ж ясно, як день. Страшенно розгнівавшись, я узяв та й відповів комусь по телефону, що Маслюченка вдома немає і вже ніколи, на жаль, не буде, бо на цвинтар перекочував. Второпали нарешті, громадяни Маслюченки, чому я телепнув дурницю? Розгнівався на вас. За крадіжку дерев'яної ложки.
Шановні громадяни судді! Маслюченки розперезалися — далі нікуди. Спершу кляузи писали, а зараз, як бачите, організували наді мною, добропорядним сусідом, ганебне судилище. Зважте на цю обставину й відселіть примусово Маслюченків з квартири. Якщо не відселите, я їм влаштую веселе життя. Таке, що добровільно, без ніякого примусу, від мене підуть!
Шановні громадяни судді! У мені вулканом клекоче лють: Пилипенки — сусіди нестерпні. їм, бачте, усе заважає — мої старі меблі, мій холодильник, мої курчата... Що, що? Про своїх попередніх сусідів я те саме говорив?
Та Маслюченки у порівнянні з Пилипенками ангели! Тому благаю: відселіть Пилипенка й Пилипенчиху з квартири. Мене, добропорядного сусіду, відселите? Витурите за межі міста? Пилипенки, значить, хабаря вам підсунули? Номер, аж ніяк не шановні громадяни судді, не пройде! Фотолабораторія у ванній, ящики в коридорі, курячий послід, протяг — це дрібнички у порівнянні з тим, що я вам зроблю. Ви ще взнаєте, хто такий Потилиця!
Анатолій Панасенко
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Доводжу до вашого відома, що останні чотири дні я не прогуляв, як ото висловився наш майстер товариш Блохін, а був відсутній з дуже поважної причини.
А щоб мене вірно зрозуміли, розповім, як було, не приховуючи і не перекручуючи фактів.
Все трапилося в неділю. Під самий фініш цього останнього на минулому тижні вихідного дня, десь ближче до ночі повертався я від свояка жінки своєї, Андрія Кленка, що він може підтвердити (при необхідності письмово). Із найближчого провулка виходить жінка непевних років і йде в попутному напрямі. Я, звичайно, зацікавився: у такий пізній час, у такому глухому місці ходить жінка непевних років і при тім одна.
Як справжній мужчина, я не злякався, а навпаки, прискорив крок і спробував вияснити, якого віку жінка. Проте це мені не вдалося, бо, почувши мої швидкі кроки, вона почала бігти. Знаючи, що час пізній і що всяке може трапитися, я гукнув їй, щоб вона зупинилася, тому що хотів провести її в потрібне місце без пригод з поганими наслідками. Але вона, почувши мій крик і витлумачивши його хибно, не зупинилася, а чимдуж побігла, і мені, щоб не відстати, довелося зробити те ж саме.
Як мужчина, я не міг вчинити інакше, бо вулиця, по якій ми бігли, перекопана ямами і траншеями, і вона (жінка ця) могла звернути собі в'язи, чого мені зовсім не хотілося. Окрім того, біля самітного ліхтаря я встиг помітити якусь підозрілу постать. То міг бути хуліган, а я не бажав, щоб хуліган чіплявся на вулиці до невідомої жінки непевних років. Я зібрався з силами, збільшив швидкість і почав її наздоганяти, намагаючись чемно взяти за руку вище ліктя, щоб показати цьому хуліганові, що ми з нею буцім знайомі і, на випадок чого, можу за неї постояти. Але вона на це прореагувала дуже негативно, почала репетувати: «Рятуйте! Рятуйте!» — і таке інше. І так, крутячись між ямами та перестрибуючи через траншеї, ми наблизилися до того хулігана, що йшов нам назустріч, після чого ця жінка з криком «Іване! Іванчику!» кинулась йому на шию, а він почав проводити проти мене всілякі хуліганські випади, сліди яких і досі помітно.