Іван Костьович ще більше спохмурнів. Він помовчав, задумливо вмостився в крісло й відповів:
— Гаразд. З любові до людства. Але... зі скороченнями. І, як я гадаю, значними.
У відповідь медузоподібне навело на Каляника бластер.
— Ех, поганючу зброю почали нам видавати. Неперевірену, неслухняну, зі старих арсеналів... Дивись, так і пальне. Саме по собі. Зверніть увагу: якщо потрусити, то, може...
Інопланетянин заходився трусити бластером перед самісіньким носом Каляника. Видавець не витримав і зарепетував:
— Стійте! Без найменших скорочень друкуватимемо! Без відчутної правки! З ілюстраціями! — Коли інопланетянин одвів зброю, Каляник трохи віддихався й безнадійним голосом мовив: — На гарному папері... У твердій обкладинці... З портретом автора...
— Це вже дещо,— медузоподібне втягнуло бластер кудись до свого тіла.— Вважатимемо, що питання ми владнали. В мене, зрештою, все... А тепер, шановний Іване Костьовичу, оскільки моє зникнення пов'язане з кульовими блискавками, прошу вас посидіти, не ворушачись, хвилин десять-п'ятнадцять.— Прибулець посунув до виходу.— І не забувайте: ваша обіцянка перебуватиме під контролем. Залишаю над містом тарілку. Невидиму, ясна річ.
Двері зачинилися.
Інопланетянин увійшов до ліфта.
Кнопка першого поверху була натиснута сорокакопійчаним бластером, що продається у будь-якому «Дитячому світі». Коли кабіна рушила вниз, Федір Рукомийченко швиденько скинув із себе поліетиленово-шовковий балахон і гірлянду лампочок з батарейкою.
— Уф-ф! — Він витер піт з чола й згорнув своє вбрання.
Вислизнувши на вулицю, фантаст рішуче попрямував до будинку, в якому мешкав критик Дупляк.
Юрій Прокопенко
ХЛОПЧИК НА ПОБІГЕНЬКАХ
Зовсім невдахою назвати мене не можна. В дечому щастило. Був, скажімо, такий випадок у моєму житті, коли я одночасно по трьох лотерейних квитках виграв. Але в чому мені фантастично не таланить, то це у просуванні по службовій драбині. Як дали мені багато років тому посаду молодшого рахівника — далі ні з місця.
Мої колеги за цей час усі в начальство повибивалися. Хто відділ очолив, хто заступником завідувача став, хто у старшого рахівника вислужився. А я в молодших сиджу й сиджу. Вже сивина на голові, а я той-таки молодший рахівник.
І чому? На роботу приходжу вчасно. Навіть раніше за інших. Сумліннішого працівника годі й шукати. За стільки років жодної догани. Від начальника нашої контори нічого не чув, крім подяки.
А дякував він мені часто. Коли квитки йому діставав на стадіон. Коли дружині його влаштував консультацію у найкращого стоматолога міста. Коли доньці «вибивав» модні чобітки. Варто було його тещі поскаржитися на здоров'я — негайно на столі начальника з'являлися найдефіцитніші ліки.
Я проводжав і зустрічав його двоюрідних сестер і троюрідних племінників.
Забезпечував залізничними квитками його сім'ю в розгал відпускного сезону.
Часом моя мобільність викликала у начальника захоплення.
— Ну й молодець! І що б я без тебе робив? — запитував він, і його очі світилися вдячністю.
Проте далі слів діло не йшло.
Якось у мене з'явився шанс. Звільнилася посада старшого рахівника.
— Готуйся,— сказали мені у відділі,— будемо тебе пропонувати.
Як я старався! Скільки послуг зробив начальникові! Він не переставав дивуватися:
— І як тобі вдалося дістати?
— Та це ж найулюбленіші цукерки моєї сестри!
— Скільки живу, а такої красивої запальнички не бачив!
— Ну й зрадіє моя стара, коли побачить цю хустинку!
На радощах він кілька разів обняв мене, демонструючи не тільки прихильність, а й любов.
Тільки емоціями все й закінчилося. Не затвердив він мене на посаду старшого.
— Давайте почекаємо,— сказав він моєму заву.— Хай ще трохи попрацює,— подивимося.
Чи треба казати, що після його слів я потроїв свої отарання. Півроку буквально зі шкіри ліз, щоб догодити начальникові. Нарешті одного дня побачив на дошці наказ про те, що старшим рахівником призначається... Помченко. Той Помченко, який і року в нас не працює, зате встиг три догани одержати, причому дві з попередженнями.
— Здається, я догадуюся, в чому річ,— заспокоював мене завідувач відділу.— Тебе начальник хоче відразу заступником зробити. Нам з нового року ще одну штатну одиницю дають, отож, готуйся...
Якщо скласти список послуг, які я зробив начальникові, чекаючи на ту додаткову штатну одиницю, то, напевно, він вийшов би довший, ніж річний звіт нашого відділу.