Дочекався-таки одиниці. Тільки, виявляється, не мені вона призначалася.
— Мабуть, тебе готують відразу на мою посаду,— висловив думку керівник відділу...
Коли начальник нашої контори йшов на пенсію, на прощання довго тиснув мені руку.
— Повір,— зі сльозами на очах казав він,— з ким найбільше мені шкода розлучатися, так це з тобою — найрозумнішим, найпрацьовитішим, найсумліннішим працівником...
— Скажіть,— спитав його я,— якщо ви справді вважаєте мене розумним, працьовитим, сумлінним, чому ж тоді я так і залишився у вас молодшим рахівником?
— Повір, я хотів тебе підвищити. Дуже хотів! Але не міг,— сумно мовив начальник.— Бо хто б тоді по квитки бігав, хто б цукерки моїй дружині купував, хто б діставав ліки для тещі? Не можна ж з людини, яка обіймає солідну посаду, робити хлопчика на побігеньках!
Юрій Прокопенко
ЗНОВУ ДВІЙКА
Син приніс двійку з географії. І це мене просто-таки обурило. Ну хай там з математикою в нього не все гаразд. Зрештою, в мене теж далеко не аналітичний розум. Хай в одному реченні він робить вісімнадцять помилок. Я теж, трапляється, можу переплутати кому з тире. Але ж географія — що може бути простіше! Бери підручник, читай і запам'ятовуй собі.
— Розумієш, тату, я не міг показати, де Австралія,— пояснив він так безтурботно, що я аж скипів.
— А навіщо я тобі глобус купив? Навіщо карту на стіні повісив? Щоб ти хоч інколи дивився! Ні, так далі тривати не може. Де мій широкий армійський пасок?
— Е ні, тату! — став він між мною і шафою.— Лупцювати паском непедагогічно.
— А чим — педагогічно? — крикнув я.
— Взагалі бити дітей не можна,— твердо сказав син.
— Як це — не можна? Мене батько лупцював — от і люди з мене вийшли.
— То були інші часи. А тепер лупцювати дитину не рекомендується, щоб не завдати їй психічної травми, аби не відштовхнути її від себе, щоб не створилася між батьками і дітьми смуга відчуження.
— Хто тобі такого наговорив? — ледве оговтався я від подиву.
— От ти не слухаєш передачі по радіо «Для вас, батьки»? А я слухаю,— продовжував він.— І знаю, що дитина дуже вразлива істота. Її залякати — раз плюнути. А залякана дитина, врешті, виросте у заляканого громадянина. А заляканий громадянин нашому суспільству не потрібний...
— Але й такі, що не визнають ніякої дисципліни, теж не дуже потрібні,— зупинив я потік його красномовства.
— Найстрашніше те, що дитина може після такого покарання,— кивнув він у бік шафи, де лежав пасок,— назовсім замкнутися в собі. Про це у відривному календарі писалося. Ось я візьму і замкнуся — що ви тоді з мамою робитимете?
— Гаразд,— сказав я,— ти мене переконав. Цього разу я не братиму пасок. Обмежимося іншим — ти не будеш виходити на вулицю, аж поки не вивчиш усі уроки. Затямив?
— Я затямив,— сказав син,— а от чи знаєш ти, що позбавляти дитину свіжого повітря — це не тільки непедагогічно, а й шкідливо для здоров'я? Як писав лікар у «Вечірці», такі непродумані дії батьків можуть мати трагічні наслідки. Позбавлена повітря дитина втрачає сон, апетит, худне і, може статися, потрапить до лікарні.
— Ну, тобі лікарня не загрожує, ти в мене хлопець нівроку,— не без гордості зауважив я.
— Як стверджує той лікар, хвороба підкрадається непомітно,— заперечив він.
— Що ж,— сказав я,— тоді ти на весь цей тиждень позбавляєшся солодощів. Жодної цукерки!
— Ні в якому разі,— злякано запротестував син.— Як писалося в журналі «Здоров'я», зловживання солодким так само небезпечне, як і повна відмова од нього. Хіба ти не знаєш, що солодке — це вуглеводи, а дефіцит вуглеводів в організмі порушує білковий обмін, що може призвяюти до повного розладу всіх життєво важливих функцій.
— Не троба розладу,— погодився я.— На перший раз обмежимося морозивом. Жодної копійки на морозиво не одержиш! Принаймні протягом двох найближчих тижнів.
— Тату, даремно ти так,— скрушно похитав він головою.— Ти ж бо знаєш — молоко я не вживаю, молочних продуктів типу сиру, сметани, кефіру не їм. А в молоці стільки вітамінів і елементів, без яких організм, як пише журнал «Здоров'я», не може обійтися. Тож морозиво — єдиний продукт, через який мій організм може сприймати щось молочне...
Знесилений педагогічними дебатами, я опустився в крісло і спробував зосередитися.
— А може, ми тебе позбавимо телевізора? Хоча б на кілька днів? Матимеш час, щоб краще вчити уроки,— несміливо запропонував я.
— На жаль, і цього не можна робити,— зітхнув син.— Саме в телевізійній передачі «У сімейному колі» йшлося про те, що телевізор — джерело інформації, і забороняти дітям дивитися телепередачі — означає спричиняти їхнє інтелектуальне відставання.