Выбрать главу

КОРОЛІВСЬКА ПРИМУЛА

У двері наче вдарила блискавка. Вони з тріском відчинилися, і на порозі став молодий спеціаліст Антон Чумаченко. Він працював у науково-дослідному інституті лише четвертий день і тому відзначався скромністю. І раптом таке віроломство!

— Усі на вулицю. Зараз... зараз буде землетрус!— важко дихаючи, притулився Чумаченко до стіни.

— Що?— видовжилися шиї у присутніх.

— Землетрус!— надтріснутим голосом повторив Антон.— Негайно залишайте приміщення! Через хвилину, може, буде пізно...

— Рятуйте! — зірвалася з місця Віра Олександрівна і кинулася до відчиненого вікна.

— Куди? — перепинив її Іван Холодар.— Восьмий поверх!

Ігор Швидун, який завжди пропускав перед собою завідуючого відділом Максима Прокоповича, цього разу хокейним прийомом відштовхнув його від дверей і перший вискочив у коридор.

— Швабрюка розбудіть!— гукали з сусіднього відділу.

— Чоловіки, пропустіть спершу дам!— благали жінки, але сильної статі у кімнаті вже не було.

— Сейф! Сейф захопіть!— наказував десь аж із сходів Максим Прокопович.

Між шостим і п'ятим поверхами у ліфті, розрахованому на чотирьох, застряло дванадцять душ.

— Ліфтера!— скандували вони.

— Не на вулиці, беріть на півтона нижче!— зауважували їм співробітники, які пробігали мимо.

Тільки Валентин Федорович Сіпало, який очолював культмасовий сектор, зупинився і переписав прізвища усіх, хто був у ліфті.

— Гм! А казали, в інституті сильних голосів немає!

Завтра о шостій вечора — усі на репетицію хору!— Сіпало сховав записника і подріботів униз.

А навколо інституту вже стояли шафи, столи, сейфи... З кабінету директора встигли винести навіть опудало сови. Заступник директора Вадим Адамович Подушечка з відомих тільки йому міркувань захопив з собою крісло.

Усі приготувалися до підземного поштовху, але землетрусу не було.

— Хто мене розбудив?— почав уточнювати Швабрюк.

— Хто посіяв паніку?— загули співробітники.

— Чумаченко!— простогнала Віра Олександрівна, яка кілька разів непритомніла.

— Звідки дані про землетрус?— оточили Чумаченька працівники інституту.

— У приймальні директора... королівська примула на підвіконні зацвіла,— затремтів голос новоспеченого спеціаліста.

— І все?!— вибухнули науковці.

— А ви хіба не знаєте, що вона цвіте тільки перед землетрусом?— здивувався Чумаченко.

— Тьху! Молоде-зелене!— сплюнув Швабрюк.— Примула розцвіла, бо завтра наш директор з відпустки повертається. Отож, готуйся. Як колезі раджу: без валідолу до нього не заходь...

— Бо він у нас... Та куди тому землетрусові,— витираючи лоба, додав Максим Прокопович.

Петро Ребро

ПІСЛЯ ВЕСІЛЛЯ

Не встигли відгриміть весільні дні, Як запитала жінка:— Слухай, Сева, Признайся, ти женився на мені Тому, що в мене «Волга» татусева?
Захочеш — в Крим чи на Кавказ гайнеш, Де кипарисів шум і хвиль зітхання...— Той набурмосився:— Але ж... але ж Ти зовсім забуваєш про кохання!
Воно — основа! В праці, в боротьбі Лише воно вінчає переможця! Клянусь, я б одружився на тобі, Якби ти навіть мала... «Запорожця»!

Петро Ребро

ІДЕАЛЬНА ПАРОЧКА

Яка то, боже, парочка була! Він — Аполлон, вона — вважай, Венера. Таким життя солодке, як халва. Їм справжній рай — курінь а чи печера.
Він не гуляв, не відав цигарок, Ні разу не нагримав на дружину. На інших він не задивлявсь жінок, А пив лиш молоко, і то — козине.
Вона ж його кохала одного І більш нікого не хотіла знати. Була за нього ладна і в огонь, Хоч не приніс ні разу він зарплати.
Байдужа до нарядів і кольє, Брів не щипала, вії не ліпила. Не бігала в крамниці й ательє І навіть перукарень не любила. Воістину, жили — як голуби: Удвох були від рання і до рання, Удвох вони ходили по гриби, Удвох — на риболовлю й полювання.
Не заздрили ніколи за весь вік, Не мріяли про гарнітури спальні. Коротше кажучи, дружина й чоловік Не те що там зразкові — ідеальні!
Не знали, що таке скандал, гризня, Розлучення або сімейна драма... Гадаєте, це вигадка, брехня? Я ж вам кажу про Єву і Адама!