Ревнивий, значить...
Мені, правда, дісталася срібна медаль. А могла ж бути золота, якби я власними руками не підлоскотав його в обійми перемоги.
Та, коли говорити по щирості, мені й срібло не до шмиги. Воно не здатне замінити тепла, що виявили мені колишні суперники. Треба ж таке: дванадцять разів підкинули і... у всякому разі, у лікарні не довелося лежати.
Костянтин Сергієнко
ВЕДМІДЬ-ВИКРИВАЧ
Борис Слюсар
Іван Сочивець
СІРНИКИ
Зайшов до Микитюків. Молотка позичити, бо в своєму ручка відламалася. До кімнати ступнув, глип: Ліда, геть зігнута, по килимові цибає. Аж перелякався!
— Вибачте,— стрепенулась, поправляючи зачіску.— Сірники розсипала, ось збираю. Аж у голові запаморочилось.
— А таки й запаморочиться,— погоджуюсь,— бо разів
зо тридцять, мабуть, треба зігнутися, щоб до єдиного сірничка зібрати?
— Еге, тридцять! А п'ятдесят не хочете?— каже Ліда і вся аж поплямилась від натуги.
— То це ж, як повна коробочка, то разів п'ятдесят треба нагнутися?— питаю.
— А я завжди тільки повну й розсипаю,— каже Ліда,— бо як розсипати тільки половину, те нічого не дасть.
— То це ви навмисне?— здивувався я, зиркнувши на зніяковілого Микитюка.
— Навмисне, ясна річ,— посміхнулася Ліда, підкидаючи в руці сірникову коробочку.
— Для чого?— виокруглив я очі.
— Фізкультура!
Я стенув плечима, бо ще ніколи, правду кажучи, не бачив такої фізкультури.
— Я розсипаю коробочку сірників, а тоді визбирую по одному,— охоче пояснила мені сусідка, як першокласникові.— Тільки й тут існують свої правила: ні в якому разі не можна згинати ніг у колінах, не можна й присідати.
— Що це дає?— я все ще не розумів цієї затії з сірниками.
— Багато дає. А головне — повноту знімає,— трохи сором'язливо глянула на себе Ліда.
— Чимало скинули?— глянув і я на огрядну постать.
— Як бачите, не дуже багато.
— А давно займаєтесь фізкультурою? Ось цією, сірниковою?
— Більше року,— відповів за дружину Микитюк і безнадійно махнув рукою.
— По вас, Лідочко, не помітно,— осмілів ї я,— можливо, то вигадка, а не вправи? Краще б уже, як то деякі люди роблять, бігали по п'ять-десять кілометрів...
— Що ви,— запротестувала Ліда, уже відсапавшись, — бігати соромно. Та й де тут розженешся: ні парку поруч, ні подвір'я путнього. А те, що ніяк не схудну, — видно, в ритм не ввійшла, не пристосувалася. Доки зберу сірники, то так стомлюся, що прилягти охота. А приляжу — одразу засинаю.
— А може б, вам на роботу влаштуватися? — мовив я, шукаючи підтримки у Микитюка, гарної і лагідної людини.
— Куди там з моїм серцем та на роботу! — замахала на мене Ліда.— Десять кроків ступлю, і вже б'ється, як пташка у клітці. Ось повноти позбудусь, тоді й про роботу думатиму. А поки що чоловік мене забезпечує,— з любов'ю глянула вона на Микитюка.— Рік-два ще вдома помучусь. Гадаєте, сірники по кілька разів на день збирати легко? Мука, та й годі, але мусиш терпіти, коли хочеш фігуру зберегти...
Іван Сочивець
НА ПРИРОДІ
Бурмак уже давненько став помічати, що домашня тіснява негативно впливає на його душевний стан. Особливо нерви дають себе знати у вихідні, коли просто нема куди подітися. На кухні — каструлі шкіряться начищеними боками, у кімнаті — сервант нахабно виставляє поліровану пику, хизуючись своїм кришталевим вмістом. Не менше обрид і телевізор, що вічно гіпнотизує і доводить до сонного одуріння.