Веселий ярмарок

Ще і ще йшов лісом Бурмак і не переставав дивуватися. Багатства скільки! Там туфлі ледь стоптані, цілісінькі; там штани розіп'яті, джинсові, модні, лише з двома дірками. Залатай і носи. А ось куртка синя, нейлонова, міцна, бо навіть не гниє. Добре, значить, люди живуть, коли такі речі на природу викидають! Колись не викидали, бо жили бідніше.

«Тепер завжди на природу виїжджатиму,— твердо надумав Бурмак, надивившись на все.— Вдома тіснява, нема де нерви заспокоїти, душу відвести. А тут і зарядка чудова, тільки дихай. І розрядка. Щось не так, то не головою у стовбур дуба, а банкою об пеньок хряснув, деревце скрутив — і ти вже в нормі, спокійний, ні на кого не кидаєшся. Ні, таки природа — то велика радість і велике благо для людини. Особливо коли в тебе енергії забагато чи нерви не в порядку!»

Микола Тищук РОЗУМНИКИ

Погожим літнім днем
Баран з Конем
Засперечались за якусь дрібницю,
Обрали за суддю Лисицю.
І от кума запитує Коня:
— Хто винен, що півдня
Ви гиркаетесь за дурницю?
— Уперлась,— фиркнув Кінь,—
ця голова дурна...
— А ти розумний?— зважила Лисиця
І додала:
— Тоді твоя вина.

Микола Тищук РЯБКО Й ЕЛЕКТРОПАСТУХ

Рябко розхвилювавсь:— О доленько лиха!
Придумав пес якийсь електропастуха.
Є чутка — йде в монтаж бездушна установка.
Цікаво, як вона гарчатиме на Вовка?—
Рябко зітхнув:— Я теж за поступ, за нове,
Та тут мене чіпає за живе:
Скоротять — і нічого вже не вдієш,
Залізній ретязі зрадієш...—
Та хто спитає дозволу в Рябка?
День-другий пролетів — знов новина гірка:
Електропастуха впроваджено у дію.
І що ж? Інструктором улаштувавсь Рябко:
Твердий оклад, спецбулка, молочко,—
Мовляв, новітнім фахом володію...
Лежить собі, попльовує в траву:
— Живу-у-у!

Володимир Трищук ФОТО З БОРОДОЮ

Вбігаю в фотоательє і звертаюсь до працівника, молоденької симпатичної касирки, що саме приводила в порядок свої нігті.

— Вибачайте, вчора ви мені помилково видали чужі фотографії.

— Як це чужі?

— Розумієте... тут зовсім незнайома людина...

— Дайте сюди конверт,— неохоче вона відірвалась від свого заняття, звірила щось у своїх записах, мовила:

— Все правильно, фотографії ваші.

— Але ж тут з бородою...

— Подумаєш! Бороди тепер в моді!— мовила вона, милуючись своїми довгими нігтями.

— Я не хіпі... І хочу бачити себе таким, як є.

— А може, коли ви фотографувались, носили бороду?

— Та ні!

— Шкода! Мені, наприклад, подобаються з бородами...

— Зрозумійте... Я збираюсь вислати фотографію нареченій!

— Тим паче! Наречена буде в захопленні від цього фото!

— Послухайте...

— Громадянине, ви мене відриваєте від роботи!.. Давайте відверто: чим вам не догодив наш фотограф? Подивіться: вольовий погляд, кучеряве волосся, прямий ніс, борода... Вилитий артист...

— Але ж бо...

— Почекайте!.. А тепер погляньте на себе в дзеркало: лисий, вуха настовбурчені, наче... Брови руді, і взагалі... Раджу вам відіслати це фото.

Після багатьох переконань, я таки здався. Забираю знімки і в той же день відсилаю нареченій.

Недавно прийшов мені лист зі штампом «Фотографія»: «Шановний гр. Безбородько! Доводимо до Вашого відома, що Вам помилково вручені чужі фотографії. Просимо терміново з'явитися з ними до ательє. Вам, як потерпілому, адміністрація надає право заново фотографуватись.

З пошаною майстер Капелюх Д. Д.».

Я негайно взяв ручку і відписав:

«Гр. Капелюх Д. Д. Повідомляю, що фотографії, які мені видали, повністю мене влаштовують.

Моя наречена пише, що ніяк не може намилуватися мною...

З повагою і вдячністю Д. Безбородько».

Володимир Трищук ДОБРА ШТУКА — ТЕЛЕФОН

— Нащо писати листи, як під руками телефон?— розмірковує з чоловіком Деркачиха.— Поки лист піде туди, поки назад... А тут узяв трубку, набрав код і розмовляй з рідними, знайомими, скільки душа забажає.

Деркачиха бере трубку, набирає номер:

— Альо, альо! Київ! Інститут?.. Інститут? Покличте, будь ласка, Радика Деркача!.. Скажіть: мамуня кличе! Термінове діло... Лекція ще не закінчилась?.. Нічого, нічого, почекаю, я нікуди не поспішаю... Не інакше — Радик застудився. Такий непослух. Кожного дня втовкмачуєш: одягайся, закутуйся...