Веселий ярмарок

— Альо! Це ти, Радику? Чому хрипиш? Ніби передчувала... Я ж тобі вчора дзвонила: не ходи легко одягнений! Адже холодна погода. Вгортай шию вовняним шарфом. І дивись, щоб ноги були сухі! Що кажеш?.. Як це: чому я тебе кликала? Як тільки в тебе язик повертається казати матері: «Через всілякі дурниці...» Альо, альо, Радику! Інститут!

— Кинув трубку. Дітки пішли... Сидиш, мов проклята, на цьому телефоні, даєш поради, а воно... Ти чуєш, батьку? Все над паперами чаклуєш? Чаклуй, а я ще тим часом подзвоню в Херсон до Ганнусі.

— Альо! Херсон? Ганнуся?.. Драстуй, рідна! Цьомаю тебе. Чому не дзвониш?.. Звичайно, звичайно, зайва розмова по телефону — гроші. Все ж — ти моя сестра і я маю бути в курсі діла... Твої всі здорові? Почекай, що ж я оце хотіла... Ага! Почім у Херсоні волоські горіхи?.. Що ти кажеш! А тут така дорожнеча! Вчора пішла на базар, купила Радикові кілограм горіхів, то що ти думаєш? Половина — ніби хтось зернята випотрошив. Я до адміністрації: мовляв, чому у вас під носом продаються порожні горіхи? А вони: «Не будемо ж ми, голубонько, кожен горіх рентгеном просвічувати...» Уявляєш, які бюрократи? Херсон! Альо-альо! Херсон! Альо, чому нас перервали? Ох, ці зв'язківці Не встигнеш слова сказати... Невдоволена Деркачиха кладе трубку. Косує на чоловіка. Той все пише.

— Подзвоню до Львова, Степаниді Станіславівні.

— Альо, альо, Львів! Добрий день, Станіславівно! Як приємно чути твій голос. Цілий тиждень не дзвонила... Як здоров'я? А дітки? Чи Петро Маркович повернувся з відрядження? Дякувати богу. Рада за тебе... Та-ак... Ага. Ось що хотіла тебе запитати: росте той цуцик, якого я тобі влітку рекомендувала купити в сусідки?.. Що ти кажеш? Боже... Яке горе! Співчуваю... Коли така невдача, доведеться знову виручати. Є на прикметі. Порода яка? Цього, голубонько, не можу сказати. Але я нині запитаю. Завтра дзенькну... Ну що ти! Для мене подзвонити — дрібниця... Гаразд! Мені не потрібні Рига, Харків і Воронеж... Чи я з дому, запитуєш? Скажеш... Стала б я оце тринькати гроші з власного телефону... Ну що ти! З чоловікового кабінету. Із його службового. Ну, бувай. Чао!

Антоніна Торлюн ВЕЛЕМУДРИЙ НА ВИСТАВЦІ

Мартин
Порядкував на виставці картин.
Полотна оглядав, обмацував руками...
І раптом вздрів на одному маленьку пляму.
Він наказав:
— Це полотно негайно зняти
Й ніколи більш не виставляти!
— Чому?— хтось заперечив сумовито,—
Написано ж талановито...
— Що ж, мабуть, в ньому є зерно,—
Мартин скрививсь,—
та заплямоване воно.—
І набундючивсь, як індик
(До заперечень він не звик).
Такий, знайшовши цяточку єдину,
Готовий перекреслити людину.

Антоніна Торлюн ЦІНИТЕЛЬКА МИСТЕЦТВА

— Ти, Білко, слухала концерт?— пита Зигзиця.—
Що, ні? Багато втратила, сестрице!
Я вчора слухати його літала в гай.
Співали Жаба, Гава та Бугай.
Ах, Жаба як залізно скрекотіла!
Громада вся од насолоди мліла!
А Гава! Каркнула лише разок.
Але чудесно як! Модерний голосок!
А вже Бугай!..
Талант! Він геній, так і знай!
Ох, неповторно як ревів!
Повір, я мало не бебехнулася з гілки!
— А Соловей співав?— спитала Білка.
— Ой, що ти, золотко!.. Він застарів.

Євген Товмач

ЧУДЕСА АКСЕЛЕРАЦІЇ

Тільки ранок, а вже чути —
Баба внучку лає:
— В тебе, Ганно, по сім п'ятниць
На тиждень буває!
— Ет, бабуню, що сім п'ятниць,—
Озвалась онука.—
Краще б сім неділь на тиждень,
Ото була б штука!

МАРУСЯ

Завжди бідкалась Маруся:
— Я вогню й води боюся...—
А сусіди загули:
— Ми ж не в курсі справ були!..
Нині знаєм, чому ти
Не підходиш до плити
І не бралася ще зроду
Навіть за холодну воду!

Микола Худан З МЕТОЮ ВИХОВАННЯ

Начальник мартенівського цеху Віктор Васильович Макуха сидів за столом у робочому кабінеті, переборюючи головний біль, і уважно слухав кранівницю, дружину майстра.

— Вікторе Васильовичу, допоможіть, ради бога! Уже більше не можу терпіти. Кожнісінького дня приходить додому п'яний.— Жінка схлипнула і по-дитячому, долонькою, витерла сльози.— А як одержить зарплату, то цілий тиждень не з'являється додому. Ну що мені з ним робити?..