На столі тріщить селектор. Кавецький натискує важіль.
— Леоніде Матвійовичу?— лунає жіночий голос— Інформую: Гаркуші, Петелька та Усачова ось уже третій день нема на роботі.
— Ото здивували! Як завжди загуляли після авансу.
— Тож як, оформляти звільнення за прогул?
— Та ви що, хіба це вперше? Як проп'ються, прийдуть, голубчики, самі — гроші ж то на похмілля потрібні. Чатуйте на них біля каси. Як премію одержать, одразу тягніть у цех. З поганої вівці хоч вовни жмут.— Начальник вимикає селектор.— Отже, про що я? Ага, про буцімто наявні у мене резерви. Так, мені виділяють петеушників, але кого — зелених салаг, кішці хвоста не зав'яжуть. З цих заготовок справжні кадри ще точити й точити. Поки в люди вийдуть. А як вийдуть, то одразу повтікають звідси на всі боки, аж п'яти замигтять. Хіба я не знаю? От я і питаю, з ким мені працювати?
До кабінету входить ставна дівчина.
— А, культура! — зустрічає її Кавецький.— Що у тебе?
— Ви ж не хочете, Леоніде Матвійовичу, щоб наш цех пас задніх? Через місяць заводський огляд худсамодіяльності. Завтра зранку починаємо в клубі масові репетиції. От, це для табельниці,— вона простягає список учасників у двох аркушах.
Кавецький безмовно ставить у куточку: «Відпускаю». Дівчина одразу ж підкладає ще список:
— А це наші фізкультурники, виїздять на спортивну базу — тренуватися до спартакіади... Спасибі.
Коли задоволений культорг йде, начальник веде далі:
— Мені все торочать: збільшуй змінність обладнання. Пробі! Як, питається, я її збільшу, коли у мене й у першу зміну верстати замерзають — нема кого ставити. Хоч гвалт кричи!
З селектора виривається схвильований голос:
— Леоніде Матвійовичу? Михайлик з фрезерування. Тут прийшли фарбувати мою дільницю. Хороше, звичайно, діло, але що, іншого часу не знайшлося? Через яки-хось двох малярів повинні простоювати тридцять чоловік!
— А тобі, Михайлику, за комір тече? Нічого не вдієш — плановий ремонт інтер'єру. Вимикай верстати, людей відпусти, чого їм по цеху никати.
Селектор вибатьковується і сердито клацає.
— Ну як, второпали обстановку?— завершує розмову з гостем Кавецький.— Він випростовується, осмикує штани з пухирями на колінах.— Отак дирекції і передайте — у мене дефіцит кадрів. Поки повністю не докомплектують, то й буде стільки плану, скільки зубів у різця!
Економіст зводиться теж.
— Так, картина мені ясна — ваш цех й справді недокомплектований. Лише однією людиною...
Борис Чамлай
Валентин Чемерис
АСИ ВЕЛИКОГО ФУТБОЛУ
Сьогодні наша улюблена, знаменита і популярна команда «Вал» приймає на своєму полі футболістів «Ниви».
Трибуни переповнені. Болільники завмерли, чекають своїх улюбленців. Усі наперед певні: наші бойові хлопці згодні тільки на перемогу, а тому покажуть гру найвищого класу.
Футболісти «Ниви» вже вишикувалися на полі. Але увесь стадіон нетерпляче чекає фаворитів.
І ось... Вони! Ідуть!
Спішити їм нікуди, перемога буде за ними, тож наші неперевершені майстри шкіряного м'яча перевальцем виходять на поле. Гордо простують, як молоді витязі! У повітрі вже пахне голом. І правильно пахне! За кілька хвилин до початку матчу «Вал» узяв підвищені зобов'язання: вже у першому таймі забити у ворота «Ниви» два м'ячі.
Але цього разу реалізувати свої високі зобов'язання зірки нашого обласного футболу не змогли. їхні суперники теж дали слово: у першому таймі двічі взяти наші ворота загальним приступом. Як не дивно, вони це зробили.
Але випадково пропущені м'ячі запалили наших мастистих майстрів, і вони до кінця першого тайму мали безперечну перевагу над своїми неіменитими гостями.
Які стрімкі атаки демонстрували господарі!