— Та що ви, колего!— зарум'янився він.— Навіщо? Ми вже й думати забули про той фужер, а ви собі стільки клопоту завдали через таку дрібницю...
— Чого ж дрібницю? — заперечив я.— Вісім карбованців коштує...
— А хіба не вісім п'ятдесят?— запитав він.
Я дістав із кишені срібняки і поклав йому на стіл. Уже в гардеробі почув голос Шелепетня:
— Що не кажіть, а вихованість своє завжди візьме.
Оцей бовдур Терпляк, який трощить чужий кришталь, під моїм впливом починає виправлятися...
Володимир Чепіга
ПОСОЛ ВІД «ГРАФА»
— Свиня цей Квасольняк,— сказав, прийшовши з роботи, Шипак.— Ти уявляєш — я вискочив із контори на якихось жалюгідних півтори години. З'їздив до Гунтика ца базу, він мені виніс три банки оліфи — не буду ж я по неї в магазин тьопати, гроші викладати. Повернувся, забіг у буфет, пообідав, заходжу до кабінету, а тут цей Квасольняк назустріч. «Скільки,— квакає,— можна байдики бити! Працюєте,— кричить,— у нас шість років, а віддачі практично ніякої! Ви нам,— репетує,— систематично план зриваєте! Я буду,— верещить,— доповідну директорові писати!» Ну, я йому видав. Теж мені, кажу, передовик знайшовся. Ти на себе спочатку подивись. У чому тільки душа тримається. Пика аж зелена від ударної роботи. Хочеш, щоб і я таким став? Дзуськи! Якщо ти на той світ поспішаєш, то я ще років сорок, як мінімум, маю намір пожити. Отож, галасуй не галасуй, а надриватися мене не примусиш. Права такого не маєш. Аж озирнувся — а позаду директор стоїть, слухає. «Знаєте що, Шипак,— говорить,— я вже давно до вас придивляюся. І слово честі — ви мені щось не дуже подобаєтесь. Поміркуйте над цим!» Та й пішов собі... Як це тобі лягає на душу, га? А все через того негідника Квасольняка!..
— Не звертай уваги,— сказала дружина. Вона лежала на тахті, укрившись пледом, і читала «Сестру Керрі», яку взяла у бібліотеці, ще коли навчалась у школі, але так ще й не дочитала.— Не звертай ні на кого уваги. Усі люди злі й заздрісні. Їм не подобається, що в тебе хороша квартира, дача, машина. Вони б нас живцем з'їли, якби могли. Хто ж їм винен, що крутиться не вміють? От і чіпляються. У мене теж, до речі, сьогодні баталія була. Вранці Лялька принесла набір імпортних трусиків. Ну, я й вийшла з нею в коридор прицінитися. Коли двері — грюк. Дивимось, а це наша шефиня сухозада. Як накинулась, як розкрила рота — просто жах. «Знову з ганчірками? Знову нічого не робите? Я таки з вами розберуся!» А я спокійно так посміхнулася й кажу: «Ви спочатку зі своїм коханим чоловічком розберіться, чим він у робочий час займається, а тоді вже до нас лізьте». Ну, вона й заткнулася.
— А що, він з кимось крутить?— запитав Шипак.
— Куди йому!— зневажливо кинула дружина.— Інфарктник, слава богу. Але хай вона помучиться, хай собі нерви попсує. Менше за нами стежитиме.
Шипак увімкнув телевізора. Диктор читав повідомлення статистичного управління. Шипак сплюнув.
— Знову цифри! Знову на душу населення! От я — душа населення чи не душа?! Якщо душа, то прошу викласти мені сюди все, що належить: і цеглу, і шифер, і залізо, і труби. А я вже якось дам їм раду. Мені абстракції не потрібні. Мені витягни і поклади. Щоб усе по справедливості.
— Між іншим, про труби,— сказала дружина.— В садку на Ігорка скаржились. Їм завезли труби для оранжереї, а Ігорьок — вихователька сьогодні розповіла — знайшов десь якусь залізяку і геть усі погнув.
— Випишуть іще!— махнув рукою Шипак.— Не вміють дітей виховувати, то так їм і треба. Надалі розумнішими будуть.
З іншої кімнати вийшов п'ятирічний Ігорьок із книжкою в руках.
— Па,— сказав він.— Почитай мені. Завтра в садку цю книжку переказувати будемо.
— Не бачиш хіба — ми з мамою відпочиваємо,— сказав Шипак.— Колись іншим разом почитаю. А зараз на ось тобі цукерку і йди у двір пограйся...
Минуло п'ять років. Прийшовши з роботи, Шипак сказав:
— Сьогодні у нас грандіозний скандал був. Премії розподіляли. І як тільки дійшла черга до мене, підвівся цей нещасний Квасольняк і давай мене грязюкою поливати. «Цього неробу,— сичить,— треба в шию гнати, а ви йому премію даєте! За нього відділ всю роботу тягне, а ви тут лібералізм розводите! Я у главк,— викаблучується,— писатиму, якщо ви вчинете цю несправедливість!»— «А я,— відказую,— у той же главк анонімку настрочу, що в нашій конторі кумівство при розподілі матеріальних благ процвітає. Попосмикають вас комісії, попоскладаєте пояснювальні записки— знатимете, як мене обділяти!» І знаєш — дали-таки. Злякались. Лише Квасольняк вискочив із кабінету й дверима грюкнув.