— Ну, тепер їж...
Онука затупала ніжками і зарепетувала:
— Ти обіцяв ще жабкою поплигати. Поплигай жабкою!
І строгий, безкомпромісний професор, покрутивши головою, заходився плигати по кабінету жабкою... А онука весело сміялася.
— Дід жабка, дід жабка!..
Нарешті задиханий, втомлений підвівся і впав на диван, витираючи щедро зрошену потом лисину.
— Ну й мучителька... Їж уже, а то он реміняку дістану...
Еллочка закопилила губку і знехотя почала копирсатися виделкою у тарілці.
На порозі стала Оксана і кинула погляд на Еллочку:
— Степане Артемовичу, це експеримент?
— Який там експеримент,— зітхнув професор і у пом'ятій піжамі підвівся назустріч дисертантці.— Таке вреднюще дитя вдалося. Ради не дамо. Просто мучителька.
— Пробачте... А як же Песталоцці?
— Пе-ста-ло-цці,— глузливо протяг професор і махнув безсило рукою.— Теоретично воно легко... а) — спостереження, б)— експеримент...
— А ваші книги і лекції?— не могла заспокоїтись дисертантка.
— Книги і лекції про дітей взагалі. А ця мучителька — рідна онука...
Василь Большак
ЛЕДІ, ЛОРД І ГАЛЬКА
І в наш «Ранок» іноземні делегації навідуються. Дзвонять якось з райцентру.
— Не одлучайтесь далеко, англійці приїдуть.
— Хай їдуть. Я з ними ще на Ельбі стрічався, і з Айками, і з Майками.
Аж ось і гості.
— Хав ду ю ду. Чеамен колектів фам.— Драстуйте, мовляв. Я голова колгоспу.
— Містер чеамен розмовляє по-англійськи?— аж роти пороззявляли гості.
— Йес. Так. Трохи навчився на Ельбі... Трохи в Тімірязєвці... Кого маємо честь приймати?
І тут довелося мені роззявити рота. До нас у гості приїхав сам лорд, він же міністер без портфеля...
Лорд свою жінку представив мені. Смішна така молодиця і худа. Ось як воно, значить: чоловік без портфеля — і жінка худа. І по-російськи тямить. Ходили ми довгенько. Гостям уже треба їхати обідати. А лорд нишпорить по хазяйству, придивляється до всього, принюхується. Побували ми на фермі. А таки добряча у нас ферма, цирком називають. Повернув рубильник — і побігли по транспортеру буряки, натиснув на другий — і сінне борошно зашелестіло.
— Оу! — видихнув лорд.— О'кей!
— От тобі й на!— сказала по-російському, а скривилася по-англійському худа леді.
І немов аж скисли обоє.
Та ось загорілися в гостей очі, націлились фотоапарати, задзижчали кінокамери. Знайшли потрібний їм об'єкт, знайшли!
То був старезний телятник. Він єдиний залишився після фашистського розгрому. Тепер це наш музейний експонат. Делегаціям показуємо — ось із чого починали господарювати по війні. Пояснюю це безпортфельному лорду, цибатій леді.
Перестали дзижчати камери. Питаю про обід.
— Може, перекусите? У нашій чайній?
Присіли лорд і леді, інша іноземна челядь. Та й люд колгоспний надійшов — не щодня ж зустрічаємось з лордами!
І Галька моя тут, сидить поруч, моя цариця, красива, навіть лордиха похвалила:
— А леді Галька — гарна. Я саме такою і уявляла українку.
Я тим часом виголошую тост:
— Фо ніс енд френшіп! За мир і дружбу тобто. Будьмо!
Міністр пригубив і поставив чарку. Моя Галька роз'яснила — у нас звичай такий: першу треба допити. Лорд благально подивився на свою худу. Та кивнула — звичай є звичай. Сьорбнув гість нічогеньку чарчину і аж крякнув — губами водить, наче карась на березі.
І знову тости: «За королеву Єлизавету! Будьмо!»
Лорд зирк на леді, а та — звичай є звичай...
По тому — за леді-міледі. А лорду заманулося ще й за леді Гальку.
Я вже бачу — треба зупинити цього, без портфеля. Натякаю — тільки першу до дна належиться... А міністр
без портфеля кричить:
— Я полюбив юкрейніан горілку. Як там у вас: дьорнем іншої
Розвезло безпортфельного: «Ви гегемоністи, у вас є сателіти!» Диви, думаю, це ж ти без портфеля та такий хоробрий. А як дадуть портфель? Натякаю: у нас у гості ходять з добром. Та куди там...
І тоді я даю лордові несподіваний бій. Довга леді ледь встигає витлумачувати лорду. Згадав я й Індію, і Близький Схід, і Кіпр, і Йємен... І історію, і географію. Питаю гостя: «Ду ю андестенд мі?» Чи второпали?
Зиркає безпортфельний на мене.
— Містер чеамен — супермен. Так одбрить міністра. Була б моя воля, я б містера чеамена призначив прем'єром Англії.
Може, я не захочу? А лорд лізе цілуватися. Що ж, і я цмокнув містера для годиться. А леді оченята свої аристократичні примружила і питає мене розпроєхидно:
— Це у вас теж звичай — цілувати тільки чоловіків? Галька моя на ногу наступає: «Гляди, поцілуйся з таранею англійською! Тоді й додому не приходь».