— Не вір йому, у нього на серці сніг!— кричала, аж розривалася, моя душа.
Ні, не почули вони мого внутрішнього зойку. Вони цілувалися, і сніг видавався їм яблуневим цвітом, білою фатою, простирадлом.
Скільки зим минуло відтоді! А сніг знову падає, ніби нічого не сталося...
Падає сніг.
Сніг...
Падає...
Тож не питайте, чому так рано засніжилися мої скроні!
Володимир Лучук
КОНІ НЕ ВИННІ
...Мені сниться,
Що я баский, необ'їжджений
кінь...
І що я п'ю темношовкову воду
Зі ставу...
РОМАН КУДЛИК
Мені сниться,
що я баский, необ'їжджений кінь,
галопом на луки мчу,
пасусь на отаві метафор
і п'ю темношовкову воду
епітетів.
Наївшись, напившись,
іржу білим віршем
і б'ю копитом об редакторський стіл.
А коли просинаюся,
то думаю:
як дикому, необ'їждженому коневі
стрибнути у класики?!
Микола Сингаївський
МОЯ СТІНГАЗЕТА
І тоді власні вірші я вирішив
дати в першій колонці вгорі.
Я писав так старанно і рівно,
все в квадрат шикував, як в каре.
Вранці ще Євдокія Петрівна
розставляла всі коми й тире.
От висить в коридорі — і натовп,
цілий натовп читає її.
А моя однокласниця Ната
очі — прямо у вірші мої.
АБРАМ КАЦНЕЛЬСОН
Починалося все це не з жартів,
ще тоді — в коридорі шкільнім,
чи тоді, як сидів я на парті,
правив дописи в стилі однім.
В класі був я за учня і автора,
ще не знав, що то — кома й тире.
Та зате ж виростав у редактора,
шикувався в квадрати, в каре.
Я пописував оди і вірші
і писав їх щодня до зорі.
Хай були вони трошечки гірші,
ніж читав я колись в букварі.
Я до блиску виводив їх тушшю,
хай невправні і рима, й рядок.
І втішав розхвильовану душу:
це в майбутнє упевнений крок.
Перетерпить усе стінгазета,
бо вона ж — і шкільна і моя,
тільки б мала свойого поета —
вже з надіями — наша сім'я.
Я не знав, що за мною вже натовп:
— Слава, слава поету, агей!
А моя однокласниця Ната
з мене прямо не зводить очей.
І сказав я русявенькій тишком:
— Це реальність, Наташко,— не сон.
Вірші ці із майбутньої книжки,
написав їх Абрам Кацнельсон.
Борис Старчевський
ВЕРНІТЬ ХАТИ НАЗАД
По морю білому білим качатком
Хатина плине у вечорінь.
МИХАЙЛО КАЗИДУБ
Хати, прив'язані до хмар димами,
Пливуть кудись за хмарами хати.
МИКОЛА ЛУКІВ
Пливуть хати по морю і по небу,
Пливуть в туманах, хмарах, ще й димах...
Яка нечиста сила їх жене-бо?
Михайле! Колю! Чуєте? Не треба!
Верніть хати! Верніть їх по домах!
Воно, звичайно, правди ніде діти,
Видовище цікаве, що й казать...
Але ж побійтесь бога: там же діти,
Там жіночки й діди — всі хочуть жити...
Ні! Все-таки верніть хати назад!
Павло Стороженко
ЯК ПИСАТИ СЦЕНАРІЙ МУЛЬТФІЛЬМУ-КАЗКИ
Спроба інструкції
Врешті будь-яка казка придатна для мультиплікації. На те й фольклор. У ньому все випробувано віками, все з багаторазовим запасом міцності. Отож, екранізацією більше, екранізацією менше — це на казці не позначиться.
Ось, приміром, казка про Івасика-Телесика. На сьогодні можна впевнено сказати, що Івасик — пізній син підстаркуватих батьків. Вони нічого не жаліли для єдиної дитини, Івасик ріс пустуном і певною мірою розбещеним хлопчиком.
Івасик, по-вуличному Довготелесик, цілими днями мотається на човні тихими плесами, лякаючи рибу і рибалок. Громадськість гнівно його осуджує (крупним планом). Навколо Івасика-Довготелесика і його човна гуртується компанія підлітків, які ще не вирішили, куди спрямувати своє молоде завзяття та невичерпні запаси енергії. Всі вони у джинсах. Так треба. Без джинсів не можна, не сучасно. Якісь там шаровари, штани з очкурцем — релікт на грані з елементарним несмаком.