Веселий ярмарок

Мати Довготелесика безмежно кохає свою дитину. Але це любов некритична, незріла. Мати не помічає, що її синок погано кермує човном, бо прогулював уроки з автосправи, не збирається кидати палити, бо не читав про шкідливість тютюну, тягнеться до браконьєрів, бо живе застарілими уявленнями про невичерпні можливості природи.

Материнські почуття виливаються в дуже суб'єктивній пісні. Всі дійові особи повинні проспівати бодай по одній пісні. Тут головне — ритм, а мелодія, слова — то справа десята.

За піснею мами можна ставити пісню рибінспектора Змійченка (в казці йому відповідає персонаж Відьми). В ній має відчуватися широка історико-географічна перспектива і наполегливість у виконанні службових обов'язків.

Івасик-Довготелесик остаточно потрапляє під вплив браконьєрів і разом з ними не чекає ласки від природи.

І тоді рибінспектор записує на магнітофонну плівку пісню Івасикової матері і прокручує її в квадраті, де хлопець винищує рибні запаси. Івасик, гадаючи, що прийшла мати і принесла йому сигарети «Мальборо», випливає на чисту воду просто в руки рибінспектора.

Вдома у Змійченка (куди Івасика запросили для складання протоколу) він знайомиться з Ладою, дочкою рибінспектора, студенткою біологічного факультету. В процесі складання протоколу вона знайомить Івасика з новітніми досягненнями в галузі охорони природи, розкриває йому очі на шкідливість куріння і на красу навколишнього середовища, подає статистику винищення річкової риби. Івасик плаче, повторюючи:

— Альбурнус, альбурнус! (Латиною — тюлька).

Між ними накреслюється лірична лінія, яка дедалі глибшає.

Лада — струнка, висока, видно з усього, добра спортсменка. В джинсах.

Івасик виправляється, дарує моторного човна інспекції (все одно б конфіскували!) і записується в Добровільне товариство охорони природи.

В останніх кадрах мультфільму рибінспектор Змійченко, його дочка Лада та Івасик сидять на березі річки і зустрічають ранкову зорю. Без вудок. На Івасиковому човні свіжий напис «Рибінспекція». Над річкою лине спів трьох природолюбів.

Фільм треба закінчити весіллям Івасика-Довготелесика і Лади Змійченко. Крики: «Гірко! Гірко!»— тут цілком виправдані.

Юрій Шаніїї

ДЕМОСФЕНАМ СУЧАСНОСТІ

Піклуйтеся про зуби повсякчас!
Плекайте їх натхненно і щоденно,
Бо буде в роті камінців у вас
Не менше, ніж було у Демосфена.

ВИДАВЕЦЬ ТА АНТИЧНІСТЬ

Античних авторів я поважаю,
Нема між них набридливих нездар,
Тут все художньо — сумнівів не маю,
А ще — не вимагають гонорар.

СУМНІВ ОРАТОРА

Марк Туллій Ціцерон! Даруй мені,
Але розкрий всю правду до кінця:
Невже на Форумі в прадавні дні
Ти промовляти міг без папірця?

ХТО Є ХТО?

Хоча зростає розумовий ценз,
Та в декого довірливість тупа є:
Вважають — виступає екстрасенс,
Насправді ж екстранонсенс виступає!

Василь Шукайло ОПАМ'ЯТАЙСЯ, СИНУ!

Я біг по білих рушниках...
Навколо зеленіли верби,
Лунко дзвонили зозулі.
Я біг по білих рушниках,
Що мати виткала на світлу долю...

КИРИЛО КУРАШКЕВИЧ

Я біг по білих рушниках.
За мною верби золотіли,
Коти ховались по кущах
Й зозулі врізнобіч летіли.

Я біг по білих рушниках,
І сонце вслід мені сміялось.
«Отямся, сину! Ти ж — в літах!—
Старенька мати побивалась.—

Навіщо топчеш рушники?
Та он же поряд є доріжка!..»
Було старенькій невтямки,
Що хочу я догнать Малишка.

Василь Шукайло НЕ ТА ОСВІТА

Як сніг на голову, на мене впало щастя.
А щастя — що воно? Це, мо', той самий сніг?
Хай скажуть мудраки, які в Сорбонні вчаться,
Бо я відповісти на це не зміг...

СТАНІСЛАВ ЗІНЧУК,

Із збірки «Сузір'я квітів»

Я у поезії — немовби в ріднім домі:
На що не гляну — й пісню заведу.
І мови геть усі мені відомі —
З якої хоч, з тії й перекладу