— Справді, мені навіть незручно перед хазяями і подругою, що я засиділася, — сказала Єлизавета Миколаївна, коли вони вийшли з дому.
— Незручно перед хазяями, незручно перед подругою, а ви ж казали, що нічого не боїтеся, — Ігор прискорив ходу, але Літа Миколаївна згадала про його поранену ногу.
— Не треба поспішати, — дбайливо мовила вона.
— Ви весь час пам’ятаєте... — вдячно почав Ігор, та вона його перебила:
— Яка різниця, що я на п’ять-десять хвилин прийду пізніше, адже вони знають, де я. — І вони спокійно пішли далі, не прискорюючи і не притишуючи кроків.
— До побачення. Дякую, — сказала Єлизавета Миколаївна коло дияконового дому.
— І я вам дуже вдячний. Приходьте завтра якнайраніше до тьоті, вона ж вас запросила на обід, і ви обіцяли.
— Обіцяла? Хіба?— заперечила Літа Миколаївна. — Я щось не пам’ятаю.
— А я пам’ятаю. Ви нічого не відповіли на це, значить, були згодні, — повчально мовив Ігор, — тьотя образиться, а я ще дужче. А поки що на добраніч, і хай вам сняться сни такі ж добрі, як ви сама.
Він говорив спокійно, жартома, потиснув їй руку, і вона відповіла:
— І вам також.
«Він дуже чемна і вихована людина, — подумала вона, заходячи в хату. — А хіба справді ігуменя запрошувала на обід, а я нічого не відповіла? Незручно, адже Ольга...»
Але Ольги ще не було, вона знову переказала, що родичі її не відпустили і буде тільки завтра ввечері.
Ну, як буде, так і буде.
Диякон з дияконихою зустріли Єлизавету Миколаївну не з образою, а ще з дужчою повагою. Сама ігуменя так приймає учительку їхніх синів!
— А племінник, жених, красивий?— спитала зацікавлено диякониха. — Я його давно не бачила, ще хлоп’ям.
— Дуже, — щиро відповіла Єлизавета Миколаївна, — такий високий, очі темні, великі, тільки надто знервований, він же поранений був, і шрам у нього на обличчі, на скроні, майже непомітний, не псує його.
— О, боже мій!— зітхнула диякониха. — Недарма мати Серафима така зажурена ходила, кажуть, і наречена красуня, і інститут закінчила, з таких там багатіїв, і дім у Петербурзі, і маєток неабиякий — одне слово, пани на всю губу — недарма з фронту прискакав.
— Та й він не з бідних, — вставив диякон, — мати Серафима теж добренький куш одписала, ні в чому ніколи відмови не мав, перед невісткою не поступиться, міг яку завгодно взяти.
— Та тут усе до ладу, — квоктала диякониха, — і багаті, і закохані, живи, та й годі, коли б не війна...
Літа мовчала. Їй чомусь було неприємно говорити про Ігоря в такому тоні.
Звичайно, він був і красивий, і приємний, їй сподобалась його серйозність, і тоді, коли настрій змінився, але сказати, що справив якесь надзвичайне враження, вона не могла. Адже постійно стрічалася і з друзями брата, і дорослими племінниками чоловіка — студентами, офіцерами, вони були молодші за неї; для одних вона була «тьотя Літа», для других — старша сестра Ілька, значить, і їм сестра, майже для всіх найближче і водночас потай недосяжний ідеал жінки. Коли вона пробувала сватати за Ількових товаришів племінниць чи учениць, це майже завжди терпіло фіаско. «От якби така, як ви», — казали вони одверто. Та вона була в курсі всіх романів, бо часто й не треба було їй сповідатися, вона якось здогадувалася «по носу». Сестра Сима казала: «Літка тільки гляне і вже про все знає, у неї звірине чуття».
Ігор тримався з нею дуже просто, і їй було з ним легко й приємно, з ним вона не відчувала себе старшою, а який він — з багатих чи бідних, — вона й не думала, знала тільки, що небіж ігумені, значить, теж з аристократів, але це по ньому аж ніяк не було видно.
Цікаво все ж таки — яка наречена. Вдома треба ж буде про все докладно розповісти. Вона вже уявляла, як розповідатиме бабусі й подругам, а дівчатка — Галинка і Жечка — нашорошать вушка і допитуватимуться — а яка вона? А який він? А в чому були? А ти що одягла? А як він до тебе? А ти до нього? А з нареченою?
Чесно кажучи, звичайно, з ним сьогодні було цікавіше, ніж теревенити б з дияконихою! Добре, що та заклопотана господарством і не претендує на близькість, а гевали загуляли в повітовому містечку, і слава богу!
Другого дня вранці отець Гаврило пішов до церкви та одразу повернувся і повідомив, що мати Серафима дуже просила диякониху, відому, знамениту кулінарку, прийти до неї порадитися, а Єлизавету Миколаївну теж просить завітати раніше, бо виявилося, що архієрей, якого чекали ввечері, — він мав правити у неділю, значить, завтра, урочисту службу з виносом ікони і хресним ходом навколо церкви, а він приїде сьогодні у першій половині дня, годині о другій і, значить, обідатиме в ігумені, а вже завтра у трапезній з усіма.